Циганка за мільйон

– Вона сама прийшла до мене. Прийшла на нiч, а залишилася назавжди.

Роман тепло посмiхався занурившись у спогади, а Петро спостерiгав за ним. Вiн знав, наскiльки все поглинальною може бути пристрасть до iншоi людини, як знав й страждання розбитого серця. Шушков провiв рукою по темному волоссю. Вiн не хотiв розмовляти про кохання до жiнки, але iсторiя барона зачепила. Тому з вуст злетiло цiкаве запитання:

– Як в таборi поставилися до вашого нетрадицiйного зв’язку? Валерiю вiдразу прийняли чи довелося поборотися? До того я десь чув, що батьки змалечку сватають своi дiтей…

– Забагато запитань для людини, якiй байдуже.

– Ну, чому вiдразу байдуже? Тепер тут мiй дiм i я повинен знати про традицii своiх сусiдiв.

– Так, зазвичай дiтей сватають змалечку. Це дiйсно традицiя. Майбутнiй свекор вдягае дiвчинцi на шию золоту монету й з цього моменту вона вважаеться засватаною та повинна носити подарунок не знiмаючи, щоб всi бачили, що зайнята. Нам з Валерiею пощастило в цьому питаннi, якщо можна так висловитися.

Моя наречена померла в дев’ять рокiв. Впала восени в холодну воду й сильно захворiла. Нiчого не допомогло ii врятувати.

– Приймiть моi спiвчуття, – трохи запiзно зреагував Петро.

– Тож на момент нашого знайомства я вже засватаним не був i спокiйно мiг одружитися з будь-якою циганкою.

– Але ж Валерiя…

– Ми всiх обдурили, – перебив Шушкова Роман, точно знаючи, про що саме той хотiв дiзнатися, – вигадали iсторiю, що Валерiя теж циганка, але не мiсцева.

Нiбито познайомилися в потязi й почали працювати командою, а потiм закохалися i я, слiдуючи ще однiй нашiй традицii, просто викрав наречену.

– І нiхто нiчого не запiдозрив?

– Валерiя була схожа на циганку. Таке ж темне волосся, майже чорнi очi, вправнi руки, що позбавили гаманця не одного бiдолаху. Тож спочатку нiхто нiчого не запiдозрив. А потiм вже й не важливо це було, бо народилася наша донечка, мати Тасарли.

– А Тасарла засватана? – Сам не знав навiщо спитав Петро.

– Нi, – просто вiдповiв Роман, не уточнюючи деталей, а потiм додав, – я поважаю ваше рiшення не одружуватися, пане Шушков. І не наполягаю на цьому шлюбi, але хочу попередити, моя онука теж робить це не через велике кохання. Вона розумiе, якщо не владнати все мирним шляхом, то тут почнуться сутички й це розiб’е iй серце.

Почувши такi вiдвертi слова, Петро спохмурнiв.