Циганка за мільйон

А очi… Пiрнувши в iх глибини можна було не повернутися. Так, настiльки вони виявилися незвичайними, голубими. Хоча нi… Це колiр аквамарину. Прямий нiс i тонкi чуттевi губи завершували його образ.

Саме зараз на цих самих iдеальних вустах розквiтала посмiшка. Дiвочi руки оповили шию й трохи надавивши на потилицю змусили нахилити голову. Вiн пiдкорився. І у цей самий момент бiлявка полонила його губи своiми, прилинула до тiла, призиваючи коханця до дii. Вже через секунду вони впали на лiжко, продовжуючи насолоджуватися один одним.

Тасарла хотiла вiдвернутися, втекти, але була наче зачарована. Зачарована цим чоловiком: його посмiшкою, тим, як довгi пальцi пестили тiло жiнки, що накрила його собою. А потiм вiн зманеврував та зайняв позицiю зверху, упершись руками з двох бокiв вiд попелястоi голiвки. При цьому його тату знову нiби ожило. Вiд кожного руху крила на спинi пурхали: то стискалися, то знову розправлялися…

Тасарлi хотiлося доторкнутися до нього, вiдчути кiнчиками пальцiв тепло, але саме цього вона й не могла.

– Вiзьми мене, – запропонувала жiнка, i тепер ii голос не був таким чарiвним. Скорiше вiн охрип вiд бажання.

Незнайомця не потрiбно було просити двiчi. Особливо якщо у нього в головi кружляли тi самi думки, тi самi бажання…

Чоловiк безсоромно розвiв ii колiна в рiзнi боки, вона не пручалася. Пiддатлива, доступна – лежала й стогнала пiд ним, прогиналася в спинi назустрiч, ще сильнiше розводячи в рiзнi боки ноги.

І вiн одним впевненим рухом заполонив ii нутро.

Всерединi у Тасарли все стислося. Довелося навiть закусити кулак, щоб не застогнати вголос. Низ живота скрутило вiд невтамованого бажання, спiдня бiлизна промокла вiд любовних сокiв i допомагало лише холодне скло, до якого циганка притулилася спиною.

– Я кохаю тебе, – промовив незнайомець перед тим, як зробити декiлька останнiх поштовхiв.

Й це раптове зiзнання розбило всi нездiйсненнi мрii Тасарли, адже було зроблене вiд серця та мало пiдтвердження у його незвичайних очах.

Онука барона тяжко зiтхнула. Вона б все вiддала, аби цi слова пролунали для неi…

На жаль, це неможливо. Мiж ними прiрва. Вiн багатий гаджо, вона циганка – онука барона, перлина табору. Їх свiти нiколи не перетнуться. Проте вогонь, який запалив в нiй саме цей незнайомий чоловiк, вже неможливо було загасити.