Старі-старі казки

От бувають такi рiдкiснi люди-свiтлячки, чи сонячнi зайчики, чи промiнчики – як хочте, так i називайте. З такими тепло навiть у найхолоднiший день.

Ведмiдь, добрашись до худосочних модельських тiлець спочатку на Машу уваги не звертав, хоча дiти йому одразу до душi припали. «От собi б таких милих дiвчаток народить», – не раз, в умiленiii, думав вiн.

Змiй, той швише зметикував, яке чудо iм в хату невiдомо яким вiтром занесло i почав до Маши клинцi пiдбивать. Та не тут то було. Виявилась Маша мiцним горiшком, i не тому, що цiни не могла собi скласти, а з тоi причини що й досi сильно горювала за покiйним чоловiком.

Один вiн у неi був на все життя. І такi дива ще трапляються.

А тодi й Ведмiдь одного чудового дня розлiпив очi i побачив, що Маша варта сотнi модельок. Та й спротивiли вони йому, ляльки без мiзкiв. Почав вiн i собi на Машу поглядувать. І шо? А нi хрена. Закритою була ii душа для них обох, хоча в плотськiй любовi Маша Ведмедю не вiдмовила. Може боялася, щоб здому ii не вигнав, хто зна…

І почав Ведмiдь мордуватися вiд кохання, бо тiл вiн собi скiльки хоч купити мiг, а от серце та душа задорогi для будь якого гаманця…

До чого ця казка, може спитаете ви? А до того, що колись на кожного Ведмедя знайдеться своя Маша i вже як влiзе в душу, то витравити ii звiдти буде дуже тяжко…

Казка про Щастя

Жило було собi Щастя.

А ви думали, його не iснуе? Як би не так! Є воно, миленьке! Живе собi i здраствуе! Взагалi, Щасть у свiтi багато. Вони бувають рiзного роду, вигляду, характеру. Та справа в тiм, що всiхбез виключення Щастя мало не з самого народження починають займатися у бiгових секцiях. Спринтерiв з них роблять. Попобiгаеш за тим Щастям, доки доженеш! Для чого це робиться? Люди – цiкавi iстоти. Якщо отримують щось без зусиль, то не дякують за це Богу i долi, а сприймають як належне, i не цiнять. Може тому?

Але наша казка не про всi Щастя, а про одне, особливе. Особливого в ньому було те, що воно крiпко здружилося з Пляшкою Горiлки.

Справа в тiм, що наше Щастя було не щасливе. Отож, яких тiльки на свiтi чудес не бувае, навiть не щасливi Щастя зустрiчаються. А сумувало воно через те, що його не любили. Дивина, та й годi!

Прибилось було наше Щастя, при чому усвiдомлено, добровiльно, до одного Суб’екта. Що воно в ньому знайшло – невiдомо, але ж недарма кажуть, що любов зла, полюбиш i шо попало. От Щастя й полюбило свого Суб’екта, i причепилось до нього так, що й не вiдлiпиш.