Небо, повне зірок

Останнiй формально також належав до технiкiв – у Зоряному Флотi не iснувало рядових та старшин, а всi астронавти подiлялися на технiкiв i офiцерiв; проте стюардiв, через iхне особливе становище на кораблi, було заведено вiдносити до окремоi категорii.

Починаючи передстартовий обхiд, я насамперед зазирнув до камбузу, де Симон якраз завантажував у лiфт снiданок для Ольги Курiнноi та ii чоловiка Теодора Штерна. Служба подружжя на одному кораблi була звичним явищем у Зоряному Флотi. Окрiм Курiнноi та Штерна, у нас на «Кардифi» було ще двi пари – iнженер Анна Гамбарiнi зi старшим технiком Хуаном Морено i технiк Марi Лакруа з заступником головного iнженера Жорже Олiвейрою.

Коли я похвалив Симона за розкiшний снiданок, вiн весь просяяв i швиденько приготував менi другу чашку кави.

– І все-таки, Симоне, – сказав я, – не раджу тобi надто рано вставати. Прокидайся разом з рештою команди о сьомiй ранку. Снiдати ми звикли на швидку руку. Наш попереднiй стюард займався лише обiдом та вечерею.

– Але ж вiн мав й iншi обов’язки, – зауважив Симон.

– А я працюю тiльки на камбузi, i снiданки для мене не проблема. Якщо з вечора все наготувати, то вранцi залишиться просто ввiмкнути духовки й нарiзати овочi. Прокидатимусь хвилин на сорок ранiше i по всьому.

– Гм… Я б не хотiв, щоб ти працював цiлiсiнький день. У тебе мае бути вiльний час.

Хлопець усмiхнувся:

– Часу й так буде вдосталь, капiтане. Порiвняно зi школою… До того ж я люблю готувати. Для мене це не робота, а задоволення.

Я кивнув:

– Чудово тебе розумiю.

Для мене робота – також суцiльне задоволення. А чим ти ще полюбляеш займатися?

– Читати, – вiдповiв вiн з таким збентеженим виглядом, нiби зiзнавався в чомусь непристойному.

У школi читання художньоi лiтератури, звiсно, не забороняли, але й не заохочували. Бюрократи з уряду вважали, що це вiдволiкае учнiв вiд занять кориснiшими речами. Цi ж бюрократи напевно пояснили б низькi оцiнки Симона з бiльшостi шкiльних предметiв його захопленням «легким чтивом». А я був переконаний, що в хлопця просто душа не лежала до навчання.

Бувають такi дiти – наче й не дурнi, але неохочi багато вчитися. Крiм того, як я вже знав з його особовоi справи, Симон мав суто гуманiтарний склад розуму: вiн не здав жодного iспиту з технiчних спецiальностей, зате без особливих зусиль досконало оволодiв усiма вiсьмома офiцiйними мовами Федерацii.

Перш нiж залишити камбуз, я сказав:

– Книжки – це добре, Симоне. Корисно i для розуму, i для серця.