Небо, повне зірок

– П’ятнадцять рокiв не була на Марсi, – задумливо промовила Курiнна. – Вiдколи закiнчила школу. А ти, кеп?

– Тринадцять, – вiдповiв я. – Також пiсля школи. І нiколи не хотiв повернутися.

Ми обмiнялися розумiючими поглядами. Мало хто з випускникiв Марсiанськоi Зоряноi Школи мав теплi чи бодай ностальгiчнi почуття до своеi альма-матер. Сiм рокiв навчання в нiй були аж нiяк не найкращою порою нашого життя. Школа вiдiбрала в нас дитинство, i цього ми iй вибачити не могли. Та це зовсiм не означае, що ми шкодували про минуле.

Якби можна було повернути час назад i заново прожити шкiльнi роки, то особисто я залишив би все як е. Іншi, гадаю, вчинили б так само.

Гравiкар зупинився, i з нього вийшло трое пiдлiткiв у кадетських формах – два хлопця та дiвчина; в руках вони тримали валiзи з особистими речами. А супроводжував iх, на мiй превеликий подив, той самий капiтан Лопес. Пiсля його переходу в Дослiдницький Департамент (або, скорочено, Досдеп) ми бiльше не зустрiчалися: «Амстердам» перевели на найдовший колонiальний маршрут, до планети Есперанса, а Лопес мiсяцями пропадав у далеких експедицiях, i так уже склалося, що нашi шляхи жодного разу не перетнулись.

Зате, як i ранiше, в iнформацiйних мережах Землi та iнших планет регулярно з’являлися його новi статтi з астрофiзики. Причому особливо шукати не доводилося – всi провiднi унiверситети неодмiнно вносили iх до своiх каталогiв найважливiших новинок. Капiтан Лопес був не лише астронавтом, але й знаним науковцем.

Мене вразило, як сильно вiн постарiв за цi роки – його постать втратила колишню виправку, набула огрядностi, обличчя вкрилося густим мереживом зморшок, а з-пiд форменого кашкета вибивалося геть уже сиве волосся.

І вiн бiльше не був капiтаном – на його погонах виблискували адмiральськi зiрки.

Пiсля обмiну привiтаннями, Лопес сказав:

– Ось, капiтане Мальстром, привiв вам поповнення. Прошу любити й шанувати. – Вiдтак повернувся до своiх пiдопiчних, якi з боязкою цiкавiстю позирали на нас з Курiнною. – Ну що ж, кадети, ваше навчання закiнчилося, тепер починаеться служба.

Гiдно несiть високе звання… – Лопес замовк i прокашлявся. – Ет! До бiса всi цi промови. Ідiть, хлоп’ята. Щасти вам.

Миттю здогадавшись, що адмiрал хоче поговорити зi мною, Курiнна запросила новачкiв пройти до шатла. Вони старанно вiдсалютували нам i слiдом за моiм старшим помiчником пiднялися по трапу до пасажирського люка.

Лопес провiв iх сумовитим поглядом, у якому виразно вiдчувалася заздрiсть старостi до юностi.