Небо, повне зірок

Потiм знову подивився на мене.

– Радий нашiй зустрiчi, Ерiку. Як там у тебе, все гаразд?

– Грiх нарiкати, – вiдповiв я. – Як бачите, вже командую кораблем.

Адмiрал кивнув:

– Я був дуже гордий за тебе, коли ти став капiтаном. Не здивуюсь, якщо ще до тридцятирiччя одержиш другий ранг.

Я недбало стенув плечима.

– Звання для мене не головне. Я хотiв би перевестися в Досдеп. Уже зондував грунт з приводу нового крейсера, дiзнавався, чи е сенс подавати рапорт пiсля оголошення про набiр екiпажу. Але в штабi мене вiдрадили.

Сказали, що мою кандидатуру навiть не розглядатимуть. Мовляв, я ще маю набратися досвiду.

– І це справдi так, – сказав Лопес. – Ти з молодих та раннiх, проте справжнiй досвiд усе-таки приходить з роками. А командувати дослiдницьким кораблем – велика вiдповiдальнiсть. Якби ти був просто другим пiлотом, нiяких проблем з переведенням не виникло б – у начальства ти на гарному рахунку. Але ж ти не погодишся на пониження в посадi, правда?

– Звичайно, не погоджуся, – пiдтвердив я.

– Якось уже звик бути капiтаном. До цього дуже швидко звикаеш.

– Отож-то й воно. Тому наберись терпiння й чекай на свiй шанс. В середньому щопiвтора року в Досдепi звiльняеться одна капiтанська посада. Тобi лише двадцять сiм, часу попереду багато. Твоя кар’ера тiльки починаеться. – Вiн мимоволi зiтхнув.

А я запiзнiло збагнув, що з мого боку було не надто тактовно заводити розмову про Департамент. Кому-кому, а Лопесовi ще замолоду була вiдкрита дорога до нечисленних лав астронавтiв-дослiдникiв, проте через сiмейнi обставини вiн майже всю свою кар’еру прослужив на вантажних кораблях.

Йому було дев’ятнадцять, коли вiн оженився на дiвчинi з Таури – найближчоi до Землi зоряноi колонii, а за два роки по тому вона потрапила в аварiю й на все життя стала iнвалiдом. Лопес любив ii й кинути не мiг, а перехiд у Досдеп означав би його тривалi багатомiсячнi вiдлучки. Так вiн протягом чотирьох десятилiть i лiтав мiж Землею й Таурою – спершу другим пiлотом, а потiм капiтаном.

Його дружина померла сiм рокiв тому, i тiльки тодi Лопес став вiльним.

На той час йому вже минуло шiстдесят, зазвичай у такому вiцi в Дослiдницький Департамент не беруть, а надто ж на посаду капiтана, але для Лопеса, врахувавши його науковi досягнення, зробили виняток. Проте, як i слiд було очiкувати, ненадовго – вже саме адмiральське звання означало, що вiн пiшов з Великого Космосу…

– Ну а ви, адмiрале? – обережно запитав я. – Давно вас… е-е… пiдкосило?

Лопес спохмурнiв.