Записки вільного мандрівника

Майже постiйно iхали по глибокому пiску i лише в деяких селах було тверде покриття. Колеса провалюються, доводилось постiйно крутити педалi. Трохи втомились. Тай озеро виявилось красивим, з дуже чистою водою. Чимось схоже на Свiтязь i водночас неповторне. То чому б не побути тут довше. Його площа 89 гектарiв, а максимальна глибина 19 метрiв.

Хоч сьогоднi понедiлок вiдпочиваючих на берегах чимало. На дворi справжня лiтня спека, люди купаються, засмагають, грають у волейбол. Ми теж купаемось щоб змити дорожню втому i готуемо вечерю.

Сьогоднi у похiдному меню м'ясо смажене на вогнищi. Замариноване по фiрмовому рецепту, завдяки якому воно не тiльки надзвичайно смачне, а ще й може подорожувати разом з вами без холодильника у будь-яку пору року до двох дiб i не псуватись. А до м’яса ще зваримо кулешик.

Кулiш теж за спецiальним рецептом. Переважна бiльшiсть людей готуе козацьку кашу з салом. Я ж люблю щоб вiн був ситним, але не жирним. Взагалi цей рецепт кулешу, я випадково знайшов у книзi про козакiв.

Свого часу багато читав про наших вiдважних предкiв. Козаки насправдi не були такими салоiдами i горiлколюбами якими нам iх показують. Горiлку пили рiдко, та й та була 18—25 градусiв. А випивши спiвали й танцювали. Тобто гуляли, а в гуляннях i той незначний хмiль швидко виходив. А ще за допомогою оковитоi вони тренувались. Хильнувши по кiлька чарок козарлюги стрiляли з лукiв, бились на шаблях i в рукопашну. А навчившись битися з хмелем в головi, зможеш воювати й поранений i втомлений i з спросоння.

А сало бiльш використовували у технiчних цiлях. Наприклад, пiд час морських походiв. Тогочаснi козаки-диверсанти намазували тiло смальцем щоб в холодну пору року добратись вплав до ворога. Знищували берегову охорону i забезпечували прохiд своiм чайкам…

Пiсля бою потрiбно поiсти, щоб набратися сил для нових справ. Кулiш, славнi пращури, готували з обсмаженого на олii пшона, яке у них завжди було з собою. Ставали на нiчлiг, чи просто привал недалеко вiд джерела або бiля нього.

Набирали воду. Рвали дикий часник, який рiс десь поруч i додавали солi, яку як i пшоно мали при собi. І на вогонь. Це й був основний рецепт кулешу. Та якщо вдавалось вполювати дичини чи пiймати рибу вони теж ставали iнгредiентами кашi…

«Повiвае вiтерочок, закипае казаночок», – спiваеться у козацькiй пiснi. А ми поласувавши м’ясцем переходимо до кулешу. А пiд таку страву не грiх i три по двадцять п’ять, домашньоi калганiвки.

Вечорiе.