Записки вільного мандрівника

Вiдпочивальники потрохи роз’iжджаються i ми залишаемось майже однi. З настанням сутiнок з нами на бiй виходять комарi. У Луцьку вони мене не кусають i я на них не звертаю уваги. Тат тут вони дуже голоднi i iх надзвичайно багато. Не допомагае навiть евкалiптова олiя. Закутавшись в одяг, по максимуму, сиджу, трохи, на березi. Милуюсь заходом сонця, яке малюе на водянiй гладi озера своi чаруючi картини. Слухаю музику природи. Згадую доню, за якою вже скучив. Набираюсь сил, заряджаюсь позитивом.

Думаю про древнiх людей, якi жили на берегах мальовничого озера Радожич. Згадую легенду, яку знайшов напередоднi в Інтернетi.

Ось ii змiст.

Дiялось це давно. Жителi села Гiрники тiльки розпочинали освоення мальовничих просторiв полiського краю. Безкраi пахучi луки, густi зеленi лiси збирали полiщукiв.

День за днем сходило i знову ховалося сонце, роса прозорими слiзьми лягала на землю i безслiдно зникала, час спливав тихою рiкою. Невдовзi на чудових просторах виростало село, в якому вирувало землеробське життя.

Та з часом завiтала у райський куточок посуха. Хвороби, недорiд помандрували селом.

Поширилися чутки про невiдому нiкому з тутешнiх жителiв дiвчину, яка нiбито щоночi з'являеться бiля невеличкоi водойми за селом i запалюе там багаття.

Нiхто з людей не зустрiчався з незнайомкою очi в очi, але про ii красу знали всi. Та що краса, коли саме ту дiвчину жителi вважали винуватицею усiх своiх нещасть.

ЇЇ таемничiсть i врода навiювали на людей страх. І лише один юнак на прiзвисько Жич, що був сином мiсцевого коваля, вiрив у безневиннiсть красунi, а причиною усiх бiд вважав безжалiсне ставлення своiх односельцiв до багатств природи. Проте нiхто Жича не слухав.

Дзвiнкою мелодiею хлюпотiла вода у ставку, а грайливi сонячнi променi купалися в нiй, мов маленькi дiти. Тут, серед цiеi краси на березi сидiли, обнявшись, Жич i Рада – та сама чарiвна незнайомка. Мiцно кохали вони одне одного, а iнi зустрiчi нагадували казку, яка щодня переписувалася знов i знов.

Жич палко цiлував Раду i, здавалося, що й саме небо у цей час яснiшало. Та недовго тривало неземне щастя.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/oleksandr-viktorovich-adilin/zapiski-vilnogo-mandrivnika/) на ЛитРес.