Антивірус

Чипсет вiдразу дiстав iз нагрудноi кишенi аркушик, на якому великими лiтерами була надрукована тронна промова Його Величностi Сержа Першого.

Вiд хвилювання ноги тремтiли так, що Сергiйко ледве здолав десяток сходинок, якi вели до невеликоi площадки з самотньою стiйкою. Вiн став бiля мiкрофона й подивився перед собою. Вiд побаченого затряслися не тiльки ноги, а й руки. Величезна площа була повнiстю загачена народом. Хлопчаки гронами висли на лiхтарних стовпах, розмахуючи прапорцями з Сергiйковими портретами.

На будинках, якi оточували площу, красувалися великi портрети нового короля. Сергiйко не припиняв дивуватися: коли й де його встигли сфотографувати? Звiдки взялася ця строга зачiска й промениста, сповнена розумiння, посмiшка? На дахах будинкiв, де були розвiшенi портрети, самотнiми стовпчиками стояли охоронцi з величезними луками, що здалеку нагадували тонкi довгi тростинки. Лучники уважно слiдкували за площею, вишукуючи терористiв.

Сергiйко пiднiс до очей аркушик (руки дрижали, аркуш стрибав так, що текст було ледь розiбрати) i подумки подякував Чипсетовi, що той надрукував промову великими лiтерами.

– Дорогi моi пiдданi! – високим хлоп’ячим голосом почав король. – Сьогоднi в мене радiсний i бентежний день!

Натовп вiдповiв глухим радiсним подихом, хлопцi на лiхтарних стовпах щось закричали, але що саме, новоспечений монарх не розчув. Гамiр перекочувався площею величезними хвилями.

Говорив Сергiйко затинаючись, бекаючи i мекаючи, але над площею розносилася бездоганна промова впевненоi в собi людини:

– Я вiддам усi сили, щоб домогтися процвiтання Глюкландii й адекватного росту вашого добробуту.

Сергiйко не знав, що означае слово «адекватного», i спочатку сказав «адвокатного», потiм «авокадного», потiм ще якось, зрештою зовсiм заплутався й замовк – але над площею продовжував гримiти його голос, i Сергiйковi нiчого не залишалося, як вiдкривати рота, намагаючись хоча б потрапляти в такт.

Вiн зблiд, потiм почервонiв, по обличчю й за комiр покотилися великi краплини поту.

«То ось, значить, як це – бути королем, – подумав Сергiйко. – Ну його в баню, бiльше нiколи не погоджусь! Це жахливо…»

Нарештi врочиста процедура закiнчилася, Сергiйко помахав пiдданим рукою й полегшено зiтхнув. Народ радiсно закричав, у повiтря полетiли рiзнобарвнi кулi й бiлi голуби.

– Хай живе! Хай живе! Хай живе! – знову перекочувалося хвилями над площею.