Антивірус

Без води й харчiв – чисте самогубство. Ми добряче влипли, пане Чипсете.

– Сидiти тут i чекати невiдомо чого – таке саме самогубство.

– Ваша правда. Тому й кажу, що добряче влипли.

Сумно помовчали. З кожною секундою в машинi ставало все задушливiше й спекотнiше. Чипсет вийшов з машини й плюнув на дах. Слина засичала й зникла майже миттево.

– Будемо сидiти, за годину або зваримося, або пiдсмажимося. Ну що, пiдемо?

– Куди?

– Та хоч до найближчого бархана, там подивимося, – Чипсет приклав до очей долоню козирком, закриваючи iх вiд сонця, – он на той бархан, – вiн махнув рукою у напрямку досить високого бархана, що пiднiмався зовсiм недалеко вiд курсора.

– Ходiмо, – байдуже погодився водiй, i тон його голосу зовсiм не сподобався дворецькому.

Чипсет пов’язав собi голову носовою хусткою i вилiз iз машини, по кiсточки застрявши в нестерпно гарячому пiску.

– Ну? Що ж ти? – поквапив вiн водiя, бачачи, що той не дуже рветься виходити з машини. – Чи ти думаеш, що треба йти кудись в iнший бiк?

– А якщо не знаеш, де знаходишся, то яка рiзниця, куди йти? – водiй знехотя вилiз iз курсора, так само, як i Чипсет, пов’язавши голову якоюсь не дуже чистою ганчiркою.

Повiльно побрели назустрiч сонцю. Здавалося, що бархан зовсiм поруч, але йти довелося не менше години. Вiн нiби вiдсувався весь час, як лiнiя обрiю. Майже вiдразу нестерпно схотiлося пити. Водiй похитав головою й запхав пляшку з водою у внутрiшню кишеню форменого пiджака, а Чипсет гiрко шкодував про ковток води, виплюнутий на пiсок, коли вiн полоскав рота.

Нарештi дiйшли до бархана. Пiдйом виявився ще важчим. Глибокi слiди вiдразу обсипалися дрiбним пiском. Проте жеврiла надiя – а раптом, раптом… Там, за барханом глюки… мiсто… Нi, озеро! – величезне озеро чистоi холодноi води, в якiй можна викупатися й пити… пити… пити… Лопнути вiд випитоi води, й все одно пити!

Проте за барханом нiякого мiста, а тим бiльше озера не було, а був тiльки наступний бархан. І скiльки не кинь оком, лежали такi самi бархани, як той, на якому вони зараз стояли.

Чипсет озирнувся. Слiди просто на очах танули – iх замiтало пiском. Удалинi ще чiтко виднiвся залишений ними курсор. Йому здалося, що в курсора блимнули фари. Чи це вiдблиск сонця? А може, просто мiраж?

– Агов! – штовхнув вiн лiктем супутника. – На курсорi наче фари блимнули. А може, i здалося… Але все-таки наче блимнули, слово честi!

Той рiзко зупинився.

– Фари? Фари блимають при пiдключеннi до сили.