Антивірус

З усього було видно, що вiн знову не встигне пiдготуватися до вiйни i, як завжди, степовики вдарять несподiвано. Так i сталося: на горизонтi з'явилася пилюка: вона здiймалася з-пiд копит величезноi армii степовикiв, якi насувалися на Глюкландiю. Сергiйко цiлком пристойно знав комп'ютер, але цю гру нiяк не мiг розкусити. Скiльки спроб вiн уже зробив, а йому жодного разу не пощастило довести гру до переможного кiнця, жодного разу не вдалося перемогти степовикiв. Схоже, що так буде й тепер.

Захопившись, вiн i не помiтив, як iз комп'ютера вилилася невеликих розмiрiв синювата прозора хмаринка.

Вона плавно опустилася вниз, попливла вздовж стiни, на мить затримавшись бiля новорiчноi ялинки, повернула й непомiтно опинилася за Сергiйковою спиною. Хмаринка розпухла, згустилася, позначивши всерединi контури людини, i, нарештi, зникла, залишивши пiсля себе хлопчика рокiв тринадцяти-чотирнадцяти, рудоволосого, веснянкуватого, з великими переднiми зубами, що визирали з-пiд верхньоi губи. Хлопчисько був одягнений у незвичний срiблястий спортивний костюм, який щiльно облягав струнке тiло. На головi стирчав зовсiм не пiдходящий до костюма ковпак блазня з трьома дзвiночками теж срiблястого кольору.

– Агов, ти чого? – дзвiнким голосом сказав хлопець, дзвiночки при цьому пiдстрибнули й мелодiйно задзвенiли. – Скiльки можна Глюкландiю мучити? Не вмiеш грати, то не лiзь! Теж менi, спецiалiст… Уся Глюкландiя вiд тебе вже обридалася!

Сергiйко здригнувся вiд несподiванки й круто повернувся на старенькому поворотному крiслi.

Вiд рiзкого руху з хрестоподiбноi остови вилетiло колiщатко, крiсло нахилилося, i Сергiйко мало не впав на пiдлогу, прямiсiнько до нiг несподiваного гостя.

– Ти хто? Звiдки ти взявся? Як потрапив сюди? Мамо! Мамо! – голосно закричав вiн, схопившись за стiл, щоб не впасти.

У квартирi панувала повна тиша.

– Та досить тобi! Став би я оце мамкати… Немае ii, до магазину пiшла.

– А ти звiдки знаеш? Ти що, слiдкував за нами?

– Звiдти! Знаю, i все! А слiдкувати… Дуже потрiбно! Ти хiба прем'ер-мiнiстр, щоб за тобою слiдкувати?

– Та хто ти такий зрештою? – зовсiм розгубився Сергiйко вiд такого нахабства.

– Я – Дроник, королiвський блазень, – хлопець труснув головою, i бубонцi стверджувально дзвякнули на його високому срiблястому ковпаку.

– Хто? – Очi зовсiм приголомшеного Сергiйка округлилися вiд подиву. – Якого ще короля?

– Великого Процесора, Хазяiна та Володаря Заекрання, Жорстких Дискiв, Чипiв i Числень.