Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Але пiсля святкування батьки вирiшили провести залишок часу, мандруючи на гондолi каналами Бангкока. І ось зараз вiн мiцно притискав коробку конструктора до грудей, притулившись до батька, i втихомирено засинав.

Тревор чув невимушенi розмови батькiв, плескiт човна i води, вiдчував запах водоростей i смаженого рису, як раптом усе миттево зникло i вiн, немов у казцi, перенiсся на дах якоiсь стодоли. Зразу довкола якось усе стихло, але картинка була дуже реалiстичною, чiткою й яскравою. Дах стодоли був укритий червоною вiд iржi бляхою.

Тревор сидiв босонiж навпочiпки i дивився на хмари.

Вiд несподiванки такого перемiщення Тревор звiвся на ноги i почав оглядатися. Поруч iз ним сидiв зовсiм незнайомий йому хлопчик i про щось белькотiв незнайомою мовою. Тревор з неприхованим острахом та подивом дивився на цього хлопчика, намагаючись зрозумiти, хто це, i що з ним вiдбуваеться.

Неподалiк од стодоли, куди його занесло, стояв старий довгий будинок, укритий червоною черепицею, що вже позеленiла вiд часу.

У деяких мiсцях на стiнах будинку було видно трiщини, у дворi бiгали кури, а бiля дерев'яного паркану спав великий собака на ланцюгу зi скуйовдженою довгою шерстю.

З даху стодоли вiдкривався краевид на сiльськi городи, невеликi будинки з червоними дахами i далi в перспективi – на гори, густо вкритi, наче килимом, зеленими лiсами. Було дуже спекотно i пахло гарячим бiтумом, як на будiвельному майданчику у батька.

Пiсля гамiрливого Бангкока тут немов усе зупинилося. Не вiдчувалося навiть непомiтного пориву вiтру, повна тиша пiдкреслювала спокiй навколишньоi мiсцевостi.

«Де човен, де мама? Куди все подiлося?» – з жахом запитував себе Тревор i все нiяк не мiг збагнути, як вiн тут опинився i що, урештi-решт, трапилося.

Тревор звернув увагу на свiй одяг.

Синi напiвшерстянi спортивнi штани з вшитою по центру вертикальною стрiлкою та з дивними вiдтягненими колiнами. Бiла майка з вишитою внизу чорними нитками буквою «Р». І майка, i штани були, немов з чужого плеча, не за розмiром великими.

Усе навколо було до божевiлля реалiстичне. І це дуже налякало Тревора. Вiн спробував щипнути себе, але це не допомогло. Тревор заплющив очi, затамувавши подих, i сильно стиснув кулаки. Потiм обережно розплющив спершу одне око, потiм iнше, але видiння не полишало його – все та ж стодола, червоний дах i цей незнайомий хлопчик.

Тревор вирiшив якнайшвидше покинути це мiсце i зробив крок.

Розпечена сонцем жерсть даху умить обпекла п'яти.