Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Вiд рiзкого болю вiн здригнувся i… розплющив очi.

– Заберiть керосинку! – Тревор почув батькiв оклик. Той схопив у руки гасову лампу i передав ii на нiс гондоли.

Тревор прокинувся вiд болю, бо голою п'ятою пiд час сну торкнувся скляноi колби гасовоi лампи, i та впала на дно човна, ледь не розбившись.

– Ти обпiкся? – спитала мати, оглядаючи п'яту. – Слава Богу, усе обiйшлося. Усiх нас налякав. Прокидайся, сонечко, нам ось-ось виходити.

Це незвичайне сновидiння, це дивне перемiщення не давало йому спокою, але наступного дня трапилося те, що надовго змусило його забути про все.

Саме наступного дня пiсля цiеi подii трапилася трагедiя. Автомобiль, в якому iхав вiн разом iз батьками, потрапив в автотрощу, батьки загинули, а вiн понад мiсяць знаходився мiж життям i смертю.

Пiзнiше, уже пiсля трагедii, це дивне перемiщення i моторошне вiдчуття реальностi, що довго не давало йому спокою, вiн почав сприймати як щось на кшталт знамення прийдешньоi трагедii, як попередження, яке вiн, на жаль, не зрозумiв i не змiг завчасно всiх попередити.

Вiн довго вiдчував провину за те, що тодi не розповiв про сновидiння батькам. Можливо, вони б у ньому побачили знамення i тiеi страшноi автотрощi можна було б уникнути. Почуття провини надовго оселилося в серцi Тревора.

Згодом страхи зникли, трагiчнi спогади були замiненi враженнями прожитих днiв, а все пережите пiд час автотрощi якось само собою стерлося з пам'ятi хлопчика.

І ось зараз Тревора дуже здивувало просте запитання про сновидiння i змусило його замислитися та подумки повернутися в той далекий час.

Адже, власне, з моменту трощi вiн перестав бачити сновидiння взагалi. Тревор, як зазвичай, лягав спати, а прокинувшись, нiчого не пам'ятав. Вiн не мiг сказати, снилося йому що-небудь чи нi. Зрештою, вiн не пам'ятав своi сни, як то зазвичай бувае у багатьох людей пiсля виснажливого дня.

Спочатку вiн не звертав на це нiякоi уваги. Але потiм, подорослiшавши, рокiв з двадцяти, зрозумiв, що снiв, справдi, не бачить.

Але для нього це було природно.

– Знаете, Амандо, менi сни не сняться вже дуже давно. Взагалi. Здаеться, що вiд самого дитинства, – вiдповiв Тревор i, подумавши, нiби згадавши щось дуже важливе, вигукнув: – Кольоровi! Певно, кольоровi! Це було дуже давно. Але те, що сни були кольоровими, я пам'ятаю напевно.

Аманда здивовано подивилася на Тревора i вимовила:

– Це неможливо, щоб сни взагалi не снилися.