Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Годинник показував о пiв на другу ночi.

«Вилiт з Лондона о сьомiй годинi п'ятнадцять хвилин, – розмiрковував Роберт, – три години льоту. Ще кiлька годинок i вдома, а там подивимося. Добре, що Йован зустрiчатиме».

Роберт повнiстю i беззастережно довiряв Йовановi.

Вони дружили вiд самого дитинства, разом вступили до Карлового унiверситету i планували стати адвокатами. Але Йован завалив вступнi тести, що, втiм, не завадило йому одразу ж вступити до Полiцейськоi академii Чеськоi республiки i, закiнчивши ii з вiдзнакою, вступити на службу до полiцii Праги молодшим детективом.

У полiцii Йован працював майже п’ятнадцять рокiв i вiд простого iнспектора вiддiлу кримiнальних справ дослужився до полковника на посадi старшого радника. Але пiд час корупцiйного скандалу, що розгорiвся в урядi Станiслава Гросса, який до свого прем'ерства очолював Мiнiстерство внутрiшнiх справ Чеськоi республiки i був близьким товаришем та безпосереднiм керiвником Йована, вiн подав у вiдставку, зневiрившись у порядностi свого друга i керiвника.

А чотири роки тому за активноi участi Роберта в долi свого товариша вiн очолив службу безпеки компанii.

Йован був невисокого зросту, кремезний, голомозий, з ретельно пiдстриженими довгими вусиками.

У своi трохи за сорок Йован був дуже приемною й усмiхненою людиною. Хто його не знае, нiколи б не запiдозрив, що вiн очолюе службу безпеки компанii, а колись обiймав високу посаду в полiцii. Його зовнiшнiсть видавала веселу, доброзичливу i незлостиву людину. Вiн якось казав Робертовi: «Є два типи полiцейських: хороший i поганий.

Так ось я – вiкарiй хорошого полiцейського». У компанii його називали «наш Пуаро», i це було, насправдi, так. Крiм того, що вiн у минулому справжнiй детектив, вiн був душею будь-якоi компанii, завжди вiдзначався дотепнiстю, сипав жартами i розповiдав рiзнi цiкавинки з життя полiцейських.

За весь час роботи вiн нi з ким не мав жодного конфлiкту, нiколи не пiдвищував голос на своiх пiдлеглих, його нiхто нiколи не бачив у поганому настроi.

Особисте життя вiн ховав за сiмома замками, але всi в компанii знали, що Йован самотнiй, його едина дружина пiшла вiд нього через рiк пiсля весiлля, не витримавши важкого тягаря дружини полiцейського, зокрема його постiйноi вiдсутностi вдома. І тiльки Робертовi було вiдомо, що десь на околицi мiста у Йована е якась молода панi, що з'явилася в його життi зо два роки тому. І Роберт з Хлоею з нетерпiнням очiкували, коли Йован познайомить iх зi своею нареченою.