Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Вона взяла слухавку i пiсля невеликоi паузи вiдповiла:

– Так, я дiзналася, але не все так просто… Дещо змiнилося, i менi знадобиться ще трохи часу. Я хотiла б просити перенести все на завтра, – вона уважно вислухала у слухавцi чоловiчий голос i потiм тихо промовила: – Так, це дуже важливо… Для мене.

Тревор перейшов на iнший бiк вулицi i, геть забувши про домовленiсть iз Йованом, невпевнено крокував брукiвкою.

Слова Аманди пульсували в його головi: «Шамани, африканськi чаклуни».

Вiн згадав, як наприкiнцi 1990-х разом зi знiмальною групою каналу BBC i Етьеном вiн iхав розбитою грунтовою дорогою в джунглях Сьерра-Леоне.

***

В одному з селищ, в шiстдесяти милях на пiвнiчний схiд вiд Фрiтауна, де вони зупинилися для ночiвлi, репортери потрапили на якесь урочисте свято мiсцевого племенi йоруба[20 - Йо?руба (?m? Yor?bа) – група родинних негроiдних народiв, що населяють Захiдну Африку (вiд гирла рiчки Нiгер до Гвiнейськоi затоки): держави Нiгерiя, Того, Бенiн, Гана. Є невелика дiаспора в Канадi.

Загальна кiлькiсть – майже 40 мiльйонiв осiб.].

До iноземцiв з камерами мiсцевi поставилися неочiкувано миролюбно, дозволили заночувати i навiть запросили до участi у святковому заходi в селищi за умови, якщо всi фото- i вiдеокамери залишаться в автомобiлi.

Увечерi все селище зiбралося бiля круглоi, вкритоi очеретом хатини вождя племенi.

Тревора пригостили якимось мiсцевим напоем iз плодiв марули[21 - Марула (лат. Sclerocarya birrea) – дводомне дерево сiмейства сумаховi, заввишки 18 метрiв, що росте в лiсистих районах Пiвденноi i Захiдноi Африки, з широкою розгорнутою кроною, вкрите сiрою корою.

] з напрочуд неприемним, кислуватим смаком, що дiяв на мiзки, як жартували самi мiсцевi, як «удар копитом мула». Через деякий час, коли Тревор почав приходити до тями, вiн зрозумiв, що майже не вiдчувае свое тiло i тiльки мозок чiтко подае сигнали життя. До того ж, як з'ясувалося пiзнiше, напiй навiть збiльшив швидкiсть сприйняття свiдомiстю довкiлля.

Усi танцювали в такт сумного спiву i стукоту спецiальних, видовбаних зi стовбура дерева, ритуальних барабанiв, що звуться «бата».

Згодом iнтенсивнiсть барабанних ударiв збiльшилася до такого рiвня, що рухи всiх, хто танцював, нагадували конвульсii. Гучнiсть однотонного спiву часом заглушала навiть звуки бата.

Один iз чоловiкiв пiдпалив широке кiльце на землi, i за мить навколо все заграло зловiсними тiнями i вiдблисками. Барабани стихли, i всi зупинилися, спостерiгаючи за вогняним колом.