Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Вагон був майже розiрваний, укритий бездиханними, закривавленими тiлами чоловiкiв i жiнок. Несподiвано вогонь, як у сповiльненiй зйомцi, круглою, зростаючою кулею почав заповнювати вiльний простiр вагона. Усе було моторошно i незвичайно реально. Тревор навiть вiдчув на своему обличчi огненний пал вiд полум'я, яке ось-ось мало поглинути його, а навколо – нестерпний, солодкуватий запах горiлоi плотi.

Зловiсна картина кошмарноi трощi не вiдпускала його.

Тревор дивився на все це, з жахом розумiючи, що всi люди навколо мертвi i вiн, напевно, теж, оскiльки нi сили, нi волi поворухнутися у нього не було, а вогненна куля ось-ось мала оповити i його.

Цiеi митi чаклун рiзким рухом щосили штовхнув Тревора, i той упав, як пiдкошений, навiть не опираючись.

Останне, що вiн почув перед повною втратою свiдомостi, – це слова чаклуна: «??ra!.. Duro[22 - ??ra! Duro! [??ra! duro!] (?d?e, Yor?bа) – Будь обережний! Зупинися!]!»

Тревор отямився на свiтанку, коли вся група вже зiбралася виiжджати. Голова нестерпно болiла, мабуть, у вчорашньому напоi, справдi, було щось наркотичне.

– Хлопцi, анальгiн чи щось е у кого? – втомлено запитав вiн.

– О, нарештi, отямився, танцюрист! – усмiхнувся Етьен. – Тримай! – вiн кинув Треворовi пакетик пiгулок, а потiм, вийнявши з рюкзака солдатську флягу, простягнув ii. – Тiльки запий гарненько. Здаеться, ми всi вчора добре отруiлися якоюсь гидотою, так що ледь дуба не дали. В усiх такi галюцинацii, що й описати неможливо. Збирайся, за десять хвилин рушаемо…

***

Вiд спогадiв його вiдволiк вигук Йована:

– Треворе, я тут! Зачекався тебе.

Давай по кавi? – Йован сидiв на терасi невеликого кафе, за квартал вiд офiсу Аманди. Вiн iз нетерпiнням чекав Тревора, i пiсля того, як той сiв до нього за столик, почав розпитувати: – То що там? Як вона тобi? Вразила?

Тревор мовчки подивився на Йована розгубленим поглядом, шумно видихнув i вiдповiв:

– Вразила? Йоване, ти навiть не уявляеш, наскiльки!

Роздiл 10

Прага, Чехiя

16.

12.2011. 11:30

Роберт добре розумiв, що вiн перейшов дорогу великому бiзнесу i зараз може перетворитися на головну мiшень для помсти.

В аеропорту Праги його зустрiли Йован i два охоронцi.

– Вiтаю, друже! Сподiваюся, добре летiв? – радiсно вигукнув Йован. – Ну й кашу ти заварив, брате!

– Йоване, вiдвези мене додому, – попросив Роберт схвильовано, – я не можу нiяк зв'язатися з Хлоею.

– Роланд наказав везти тебе до офiсу негайно, – заперечив Йован.