Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Роберт дуже любив шоколаднi бiсквiти, але найдужче – кремовi рулети, якi продавалися в магазинi поруч iз його будинком.

Маленький Роберт завжди запитував себе: навiщо на день народження купують саме круглi торти? Чому не можна купити кiлька рулетiв, покласти iх один на одного i саме так вручити iменинниковi? І не треба нiяких написiв – букви виглядали безглуздо, були чомусь зовсiм не смачними i, на його думку, зайвими.

Того дня Робертовi подарували синi тканиннi кеди бiльшого розмiру. На вирiст йому купували майже весь одяг з мiркувань економii, оскiльки доходи батькiв були недостатнiми.

Батько з ранку до ночi працював на заводi звичайним слюсарем, а мати – медсестрою в мiськiй клiнiцi. Для того, щоб зводити кiнцi з кiнцями, i батьковi, i матерi доводилося постiйно пiдробляти. Але грошей все одно катастрофiчно не вистачало, тому жили вони дуже скромно. Морозиво i кавун були найкращими десертами, якi подавали до обiднього столу в недiльний лiтнiй день або на свята.

На свiй день народження Роберт запросив лише шкiльного товариша Йована.

У його родинi не було заведено святкувати будь-якi свята галасливими компанiями.

Хапко знищивши залишок торту i запивши його яблучним соком просто з трилiтровоi банки, друзi забралися на стодолу, що знаходилася в затiнку широкоi крони старого величезного горiха. Дах стодоли був бляшаний i на сонцi на незахищенiй гiллям дерева частинi перетворювався на розпечену пательню, через що сидiти на ньому спочатку було неможливо. Зате на даху друзям нiхто не мiг перешкодити годинами байдикувати, вести невимушенi розмови, голосно спiвати i мрiяти.

– Дивися, Йоване, по небу пливуть конi, – несподiвано сказав Роберт i засмiявся, показавши пальцем на бiлi хмари.

– Кру-у-уть! – повiльно й здивовано вимовив Йован, спостерiгаючи за хмарами, але швидко стрепенувся i весело промовив: – А давай вгадуватимемо в них тварин. Хто бiльше знайде, той i виграв!

По небу, справдi, пропливала величезна бiла хмара у формi коня. Його голова з густою гривою повiльно рухалася, але грива чомусь одразу переходила в довгий широкий хвiст, схожий бiльше на хвiст величезноi риби.

– Конериба, або риба-кiнь, – невпевнено промовив Роберт, мружачись вiд сонця, i…

Ось тут-то все i трапилося.

Вiд слiпучого сонця в очах зненацька потемнiло. Несподiвано Роберт вiдчув сильне запаморочення i йому заклало вуха. Вiн заплющив очi, але за мить розплющив iх i якимось дивним вiдсутнiм поглядом озирнувся.