Канікули для Інформи

Офiцiант прийняв у принцеси замовлення i пiшов собi на кухню. Не встигли за ним зачинитися дверi, як двое, що сидiли за столиком з байдужим виглядом, безшумними стрибками пiдлетiли до дiвчини зi спини. В руках у Товстого, наче у фокусника, з'явилася бiла носова хустка. У цей самий час Довгий раптом зупинився, наморщив носа, груди його пiднялися, рот вiдкрився… Товстий краем ока побачив, який сюрприз готуе йому невдачливий партнер, i негайно затис йому нiс i рот хусткою. Довгий смикнувся й повис на руках товариша.

Тiло Довгого для коротуна Товстого виявилося занадто важким, i вiн упустив його прямо за стiльцем, на якому сидiла дiвчина. Пролунав гуркiт. Дiвчина здригнулася й пiдхопилася.

– Хай йому дiдько… – розгублено пробурмотiв коротун. – Вибачте, будь ласка… Будьте люб'язнi… Не турбуйтеся… – перепрошуючим тоном бурмотав вiн, трясучи Довгого за барки. – Ми негайно… одномоментно… одразу… негайно… ну що ж ти…

– Може, вам допомогти? – чемно запитала Інформа.

– А… Ну так… Якщо вам не важко… Яка чудова у нас молодь… Добра… Чуйна… Того… Ну… Класно… Руку пiдтримайте отут… Трошки… Спасибi… Красно дякую… У нас машина бiля входу… Отут поруч… Ви вже вибачте нас… Що ж це з ним?

Товстий, продовжуючи бурмотiти пiд нiс вибачення, звалив Довгого на плечi й потягнув до виходу.

Ноги Довгого волочилися по пiдлозi, хиляючи носками в рiзнi боки. Інформа спiвчутливо дивилася на зблiдле обличчя чоловiка, який раптом знепритомнiв, й акуратно притримувала руку, щоб та не зачепилася за дверi. З кухнi на все це дiйство розгублено дивився офiцiант. Бiля входу до кав'ярнi стояв мiкроавтобус, дверi якого були гостинно вiдчиненi. З темного прорiзу висунулася лиса голова.

– А… – почала запитувати голова i заткнулася, побачивши поруч з Товстим дiвчину у жовтiй футболцi. Спiльними зусиллями Довгого затягли до автобуса. Товстий озирнувся навкруги, дiстав з кишенi хустку, якою кiлька хвилин назад вирубив Довгого, i зненацька, зi спини, накинув ii Інформi на обличчя.

Принцеса навiть зойкнути не встигла, ноги ii пiдломилися, i вона впала на руки Товстого й Лисого.

– Геричу! – напружено зашепотiв Лисий у мобiлу за кiлька хвилин. – Слухай, усе тiп-топ… Ми ii взяли. Готуй бабки…

На чорному даху, розпеченому лiтнiм сонцем, Герич щосили лупив кулаком по гарячому рубероiду:

– Косько! Вони ii взяли! Аж не вiриться… Ти розумiеш? Лимон баксiв! Лимон!!! Баксiв!!! Свiтить!!! У натурi!!!

– Геричу!..