Канікули для Інформи

– Чому? – Сергiйко продовжував випитувати в офiцiанта подробицi.

– Ну… – той на мить замислився. – Мотор голосно працював, а коли машина вiд'iхала, то у дверях наче посвiтлiшало, немов iх закривало щось високе. Вiд легковика так не буде.

– Вантажний жовтий «фольксваген», – раптом сказав юнак, – без вiкон такий…

– Що ви сказали? – стрiмко обернувся до нього Сергiйко.

– Ми саме до дверей пiдходили, як цей бусик вiд'iхав, та й швидко! Як дав! Через бордюр, навпростець… Через осьову розвернувся… В нього ледь «мазда» не в'iхала, прямо у бочину йому йшла, та водiй вивернув… А вони по газах – i тiльки iх i бачили! А поiхали у напрямку моста Метро.

– А номер? Номер запам'ятали? – Сергiйко нетерпляче подався вперед.

– Дуже менi потрiбен цей номер! Я ось кого запам'ятовувати бажаю, а не вашi дурнi номери, – юнак попестив дiвчину по руцi. – Що бачив – розповiв, дякую за оплески на честь моеi спостережливостi, прошу бiльше не турбувати.

Вiн знову повернувся до своеi дiвчини й щось зашепотiв iй на вушко, вiд чого ii очi заблищали в напiвтемрявi затишного куточку.

– Спасибi вам.

– Нема за що, – не обертаючись промовив юнак.

– Агов! Ось що, – зненацька подала голос дiвчина. – В автобуса на дверцятах, здаеться, ручка обламана, i на нiй чорний замочок висiв. Я точно бачила.

– Стривайте, – Чипсетузяв Сергiя за руку. Вiн, нарештi, зрозумiв, до чого хилив Сергiйко, – а дiвчину в жовтiй футболцi ви бачили?

Юнак мовчки похитав головою.

– Тобто машина поiхала, а дiвчини не було?

– Виходить, що так…

– Спасибi.

Вийшли на вулицю. Передусiм подивилися туди, де залишили Дроника. А раптом?.. Але Дроник стояв один. Вiн з такою ж надiею дивився на Сергiя й Чипсета.

– Ну? – ще здаля запитав вiн.

Чипсет сумно похитав головою.

Роздiл 4

Друзi старi та новi

– Треба термiново зв'язатися з Великим Процесором, – сказав Чипсет.

– iдьмо до мене, – запропонував Сергiйко.

Усi трое поспiхом пiшли до метро.

«Якi тут можуть бути сумнiви? – мiркував дорогою Сергiйко. – Інформу викрали. Але хто ж мiг довiдатися, що вона принцеса? Як це змогли зробити серед дня та ще й так, що нiхто нiчого не помiтив? Хто це зробив? Якщо ми довiдаемося, хто це зробив, то, може, тодi стане зрозумiло, де ii шукати? І навiщо ii вкрали?»

– Що я скажу Великому Процесоровi? Вiн же менi довiрив принцесу, а я… – бiдкався Чипсет.