Канікули для Інформи

Що таке п'ять лимонiв? Геричу пару вiдстебнути треба? Ясна рiч! А Довгому i Товстому? Ну, iм по штуцi… Нi, обiйдуться штукою на двох, i цього з них досить! Де вони ще по пiвштуки зеленi за тиждень зрубають? А цьому, Лисому? По тарифу таксi… Ха-ха…

«Тищща баксiв! Ти що, чувак, це ж круто, – подумки переконував Костик Лисого в тому, у що не вiрив сам, – це ж крутi бабки…»

У його свiдомостi Лисий мав був вiдвалити неймовiрно щасливим! Штука баксiв звалилася на шару за годину роботи без особливого напрягу! Пошукай ще такий заробiток!

А собi, любому? Три? П'ять? Нi, десять! Десять лимонiв… Десять менi, два Геричу, ну й iншим… Загалом п'ятнадцять! Нi, для рiвного рахунку двадцять лимонiв! Все, двадцять… п'ять! Це – нормально, це – кльово! Це – справедливо!

Поторгувавшись сам з собою та вторгувавши в себе ж двадцять п'ять мiльйонiв доларiв, Костик закiнчив листа Великому Процесору просто i, як йому здалося, переконливо:

«Хоча я вважаю, що за таку гарну герлу можна взяти бiльше двадцяти п'яти лимонiв зеленi, я не хочу тебе перенапружувати.

Двадцять п'ять i не копiйки, тобто цента, бiльше! Я не жадiбний, до того ж, це гуманно, а для тебе не складе занадто великих труднощiв. Словом, готов бабки. Можна в електронному виглядi. Куди i як iх вiдправити, повiдомимо додатково. І не особливо викаблучуйся! А то прикладу до доччиноi голови два великих магнiти. Щоб праски краще притягувалися! Бувай, чувачок, до зв'язку! А мене називай просто: Хакер!»

Костик вдарив пальцем по клавiшi «Enter» i рiзко змахнув зiгнутою в лiктi рукою:

– Yes!

Тут же пролунав голос Герича, який кликав пити каву.

– Іду! – Костя розвернувся у бiк кухнi, залишивши пiсля себе крiсло повiльно крутитися, але щойно вiн зробив крок, як позаду пролунав спокiйний, упевнений i ледь глузливий голос:

– Спокiйно, дiвчатка, вже нiхто нiкуди не йде…

Костик застиг на мiсцi.

– Косько, чи ти не чуеш? Кава стигне.

Ти мене забодав уже… – продовжував репетувати з кухнi Герич.

Костя повiльно розвернувся до тiльки-но полишеного крiсла. На ньому сидiв хтось чорний: у темнющих, кольору воронячого крила, ретельно випрасуваних штанях, жалобному гольфi з високою горловиною, агатових, з сяючими сонячними зайчиками, туфлях i чорнильноi барви шкарпетках.

– Ви х-х-хто? – вiд здивування й водночас переляку голос зiрвався.