Канікули для Інформи

А було ж з чого злякатися! У закритiй квартирi, при виконаннi такоi важливоi й складноi справи, як викрадення з метою викупу не будь-кого, а принцеси, i не просто принцеси, а вiртуальноi дочки вiртуального Великого Процесора, невiдомо звiдки взявся незнайомий чолов'яга!

– Це неважливо… Але якщо це вас дуже вже цiкавить, то прошу. Мене звуть Макровiр, – вдягнений у чорне чоловiк трохи схилив у поклонi голову.

– Макро… цей… – ошелешено пробурмотiв Костик.

У цей час до кiмнати зайшов Герич, несучи двi паруючi чашки з кавою.

– Косько! Скiльки можна? Ти мене… Агов… що за… Ну, чувак, ти даеш… Ой!!! – Герич розгубився й пролив на себе гарячущу каву, i це привело його до тями. – Ти хто?! Звiдки… Косько, в чому справа? Звiдки цей шпинь?

Макровiр посмiхнувся крижаною посмiшкою та зневажливо промовив:

– Хакер… Що, думаеш, вивчив клавiатуру– то вже й хакер?

Костя розгубився зовсiм. Мабуть, це сподобалося Макровiру. Вiн витягнув убiк Костика вказiвний палець, немов прицiлювався з пiстолета.

– Паф! – блиснув спалах, рука в чорному рукавi простягнулася у бiк монiтора. – Шух!

На екранi з'явилася Костикова фотографiя анфас з виряченими вiд подиву очима та напiвроззявленим ротом.

– Ну, атас… – пробурмотiв уражений хакер. – Як ти… ви… це зробили?

– Та нiяк! Якщо ти справжнiй хакер, то… – тут Макровiр на мить замислився. – Ну, хоча б… вимкни комп'ютер.

Макровiр запустив руку просто в екран монiтора, i рука ввiйшла в монiтор, немовби той був зроблений не зi скла, а з води! Усерединi щось клацнуло, i комп'ютер виключився.

Чорний гiсть вiдштовхнувся ногою i недбало вiд'iхав у крiслi, одночасно запросивши Костика до столу.

– Прошу.

Костик остовпiв, не маючи змоги рушити з мiсця.

– Е… Ну… Як… Це неможливо!!!

Незвичайний гiсть весело розсмiявся:

– Дурненький… Чи розумiеш ти, з ким ти зв'язався? Чи знаеш ти, чию дочку викрав? Хакер!..

Далi вiдбулося вже щось зовсiм фантастичне. Не мiняючи пози, незвичайний гiсть пiднявся над крiслом, пiдлетiв до Костика та зблизька зазирнув йому в очi, вiд чого хакера пройняв дрiбний противний дрiж.

Зiницi Макровiра були ще чорнiшi, нiж його чорний одяг. У них вiдбивалася така пекельна безодня, вiд якоi Костику стало моторошно.

– За хвилину по тому як Великий Процесор одержить твое, треба сказати, абсолютно дурне послання, вiн тебе вирахуе, i я не беруся пророкувати, що буде з вами, двома юними бовдурами, якi мають себе за генiiв.