Канікули для Інформи

Так що подякуйте менi…

– Нiчого б вiн тут не був! Ви що, вважаете, що я такий вже дурень? У листi немае зворотноi адреси…

– Звiсно, дурень! Та ще який, хто б знав! Начебто Хазяiну та Володарю потрiбна зворотна адреса.

– Чувак!!! – раптом заволав Герич, який остаточно прийшов до тями. Вiн перший зрозумiв, що грошi, до яких вiн уже встиг звикнути, розподiлити i навiть витратити у своiх солодких мрiях, вислизають вiд них. – Та я тебе зараз як…

Макровiр розгорнув убiк Герича долоню й зробив обертовий рух.

Той застиг на мiсцi, а потiм, наче статуя, не згинаючи нi рук, нi нiг, упав крижем, гулко гепнувшись потилицею об пiдлогу. Чашки з кавою залишилися висiти у повiтрi, повiльно рухаючись, одна – убiк Макровiра, друга – до Костика.

– Ого… – розгублено промовив Костик. – Добре, хоч на килим… Так можна i струс розуму одержати…

– Струс чого? – охоче вiдгукнувся Макровiр, сьорбнувши з чашки гарячоi кави. – Наявнiсть мозку ще не означае наявнiсть розуму.

Струс мозку вiн одержати мiг, але розуму? Як можна стрясти те, чого немае, нiколи не було, i поява чого нi в найближчому, нi в подальшому майбутньому не передбачаеться? А кава цiлком пристойна…

Костя, тримаючи у руцi чашку з кавою, яка так незвичайно потрапила до нього, обережно пiдiйшов до Герича. Спробував пiдняти його ногу, потiм руку. Той лежав, як дерев'яний.

– Що з ним? – вiн стривожено подивився на Макровiра.

– Та нiчого особливого… Лежить собi, вiдпочивае… – Макровiр продовжував iз задоволенням маленькими ковточками пити гарячу каву.

– А можна його того… назад?

– У свiй час, юначе… У свiй час… – Макровiр замислено звiв очi до стелi. – Ось що я тобi скажу, юна надiе вiтчизняноi iнформатики: я готовий узяти участь у твоiй авантюрi…

Костика пересмикнуло – он воно що! Звичайно! Коли головну справу зроблено, тих, хто бажають прокотитися на чужому пухнатому хвостi, скрiзь i за всiх часiв було предосить! Як би не так! Не вийде!

– Вибачте, шановний пане Макровiре, але справу зроблено! Донька цього самого Процесора вже у нас, i нiкуди вiн не дiнеться, заплатить, як миленький! Тому не бачу причин брати вас у частку.

– У частку?! Дурненький! Потрiбна менi твоя частка… Менi потрiбне все! Взагалi все, зрозумiв? Частка… – пробурмотiв Макровiр зневажливо.

– Усе? Як усе?! – онiмiв вiд такого нахабства Костя. – А я?.. А менi?..