Канікули для Інформи

– Хай йому грець… Оце так вскочив!

Роздiл 6

Новi сюрпризи

Пiсля того як Славко з усiма перезнайомився, Сергiй розповiв новому друговi про все, що трапилося.

– Шкода, що в мiстi це… немае. Рикатам… або Наталi… Вони того… словом… надiйнi. Стеження – це добре… – зробивши перерву й вiддихавшись, Славко продовжив: – Але як… це… вони довiдалися, що принцеса в Киевi?

– Менi теж не дае спокою ця загадка, – пiдхопив Чипсет. – Адже для того, щоб украсти принцесу, потрiбно було знати, що вона з'явиться у фiзичному свiтi, правильно? І не просто у фiзичному свiтi, але й знати, що в Киевi, та ще й коли! Тут уже про випадок чи збiг обставин не йдеться.

А те, що ви зранку пiдете кататися на рiчковому трамваi, можна було пiдслухати i вчора. До речi, як i де ви домовлялися?

– У готелi, – згадував Сергiйко, – надвечiр, по тому як погуляли Хрещатиком, я вас провiв до готелю. Ви пiднялися до себе, а ми з Інформою ще потеревенили в холi про те про се, а потiм домовилися про трамвайчика.

А-а, – згадав вiн, – ми сидiли в холi… Точно! Адмiнiстраторка там сидiла, зараз я точно згадав… Вона ще з кимось по телефону лаялася…

– От вам i пiдозрювана номер один, – тихо сказав Чипсет.

– Це… ну… а ти, Сергiю? – раптом запитав Славко.

– Що? – не зрозумiв Сергiй.

– Ну, ти ж теж у списку?

– У якому?

– Ну… З ким зустрiчалися… Цей… З тебе ж… iнформацiя могла ж… до кого-небудь…

– Ти що, Славко, зовсiм уже? – образився Сергiйко. – Ти хочеш сказати, начебто я мiг проговоритися й боюся про це розповiсти?

– Не про те розмова, – так само спокiйно сказав Славко, – а цей… ну… комп'ютер?

– Що комп'ютер? Та що в тебе за манера розмовляти? – не витримав Сергiйко.

 – Поки з тебе щось витягнеш – зголоднiти можна!

– А ти це… – незворушно вiдповiв Славко, – iж побiльше! От як я: я iм так, щоб години двi точно iсти не хотiлося! Ну… Тодi й ти не того… не зголоднiеш.

– Годi вже! Знайдемо Інформу, тодi повеселимося! – суворо зупинив суперечку Чипсет.

– Я це… – не заспокоювався Славко.

– Знову?! – обурився Дроник, якого вже теж дiстало Славкове екання та бекання. – Ти що, врештi-решт, смiешся над нами?

– Та нi… Я, може… ну… мiж iншим… це… думаю… – Славко навiть не посмiхнувся.

– І над чим?

– Про комп'ютер! – Славко твердо показав пальцем на Сергiйкiв комп. – А якщо це… ну… в ньому… Вони ж милом мiнялися?

– Так, листувалися, – пiдтвердив Сергiйко.

– От…

Чипсет зрозумiв усе з пiвслова.