Канікули для Інформи

Інформа вийшла в невелику залиту свiтлом кiмнату. В едине вiкно яскраво свiтило сонце.

«Яка зараз година? – подумала вона. – Це скiльки ж я валялася без пам'ятi?»

Кiмната мала неохайний вигляд, наче тiльки вчора тут закiнчився ремонт, а акуратна рука господинi ще не пройшлася по заляпаним крейдою i фарбою поверхнях. Зi стелi звисала самотня, без абажура, велика лампочка, вкручена в чорний патрон, теж заляпаний фарбою. Бiля вiкна сiрiв старий стiл, застелений зiм'ятою газетою, на якому лежали початий круглий буханець чорного хлiба, кiлька великих червоних помiдорiв та нарiзане товстими шматками соковите рожеве м'ясо з прожилками сала.

Тут же стояла вiдкоркована пляшка пива. Бiля протилежноi стiнки на червоному розкладеному диванi лежав Довгий. Мабуть, вiн теж тiльки почав приходити до тями, тому що в'яло клiпав i блукав безглуздим поглядом по кiмнатi. У кутку гiркою були складенi обрiзки дощок, кiлька банок з-пiд фарби й зiм'ятi газети. Товстий провiв Інформу кiмнатою, вивiв у коридор, розв'язав руки i пiдштовхнув до вузьких дверей.

– Без дурниць там…

Інформа зайшла в туалет i поквапливо обвела поглядом маленьке примiщення. Нiчого. Тiльки рулончик туалетного паперу й балончик з освiжаючим аерозолем. Вона швидко схопила балончик i нажала на кнопку. Пружний струмiнь ударив у стiнку, запахло лiсом.

– Агов, довго там? – почувся за дверима голос Товстого.

– А що, теж не терпиться? – ехидно вiдповiла Інформа. – Зачекаеш!

Вона сховала балончик за спину i вiдкрила дверi.

Незадоволений Товстий нетерпляче поплескував ременем по долонi.

– Руки! – зажадав вiн.

У вiдповiдь Інформа рiзким рухом викинула руку з балончиком i направила тугий струмiнь прямо в ненависну пику.

– А-у-у-у!.. – завив Товстий, закривши долонями очi. Інформа щосили штовхнула його в груди та вибiгла в коридор.

На очi iй попався обрiзок дошки, i вона, не гаючись, пiдперла ним дверi. Метнулася в однi дверi, потiм в iншi i, нарештi, знайшла вихiд на вулицю. Ганок був високий, i дiвчина побачила поверх паркану як у самому кiнцi вулицi, там, де починалося узлiсся високого соснового бору, старанно об'iжджаючи ями, з'явився мiкроавтобус жовтогарячого кольору.

З будинку доносилися важкi удари: Товстий намагався вибратися з кiмнати. Вiн пiдбадьорював себе голосними лементом та лайкою:

– Довгий! Бовдур! Вставай! Вставай, щоб тебе! Дiвчина втекла! Довгий!!!

* * *

Чипсет, Сергiйко та Славко сидiли на лавочцi бiля готелю й чекали на Дроника.