Канікули для Інформи

 – Що, важко вийти з машини й вiдчинити ворота? Тут слуг немае, а стороннiх очей i вух задосить!

Тепер Лисий заздалегiдь посмiхався, уявляючи, як зараз вискочить Товстий i почне репетувати, мабуть, голоснiше за сигнал… Проте цього разу з будинку нiхто не вийшов. Лисий посигналив ще раз, дверi залишалися зачиненими, тiльки з сусiднього будиночка на ганок вискочив сусiд – дiд у довгих сiмейних трусах – та уважно подивився на машину. Дiд погрозив маленьким кулачком i зi злiстю плюнув. Лисий захвилювався, вискочив з авто, вибiг на ганок i вже тут почув приглушений зачиненими дверима лемент Товстого.

Побачивши, що дверi пiдпертi обрiзком дошки, Лисий одразу все зрозумiв. Ударом ноги вiн вибив дошку i прийняв товстуна у своi обiйми.

– Де дiвчисько? – запитав вiн, пiднiмаючи його за купки.

– Ушилася… Втекла, зараза! В обличчя якоюсь гидотою пирснула i втекла… А дверi пiдперла… Ну… Спiймаю – вуха обдеру!..

Лисий з шумом утяг повiтря нiздрями. В повiтрi мiцно пахло хвойним лiсом.

– Це я тобi зараз вуха обдеру, одуд… Давно втекла?

– Та тiльки-но… Хвилину тому.

– Ну… Ти… Найсправжнiсiнький вiдстiй! І що зараз Костi казатимемо?

Вони вдвох вибiгли на ганок. Позаду почувся шерех, неголосний стукiт i чиесь сопiння. Лисий стрiмко повернувся i рвонув дверi на себе. У коридорчику стояв Довгий. Рука його була закинута нагору, як у гiпсового пiонера, що сурмить у горн, тiльки замiсть дудки в нього була лiтрова пластмасова пляшка з пивом.

Пиво виливалося в горлянку, немов у раковину, безперервним струменем, раз по разу булькаючи. Великий борлак на неголенiй шиi робив поодинокi великi рухи. Коли пиво у пляшцi закiнчилося, Довгий голосно гикнув i не дивлячись пожбурив ii на пiдлогу.

– Чого ви тут?.. Ой, най його мамi… Голова як болить… Ну i дурбило ти, Товстий… Мене цiею гидотою навiщо? Йой… – Довгий схопився обома руками за голову й поплiвся назад до кiмнати.

– Ти… – Лисий схопив Довгого за плече i розгорнув до себе обличчям, – а ну закiнчуй… Треба дiвку шукати!

– Та ну вас усiх… У мене тут повний одпад i скорбота всесвiтня, а ви менi про якусь дiвку… Вiдвали… – Довгий в'яло вiдiпхнув Лисого, за що одразу отримав по шиi.

– Скорбота всесвiтня? Ах ти ж…

Лисий схопив нещасного Довгого за комiр i потяг асфальтовою дорiжкою за будинок, де височiла велика iржава бочка з водою. Довгий намагався пручатися, але його млявi рухи Лисим були проiгнорованi.