Канікули для Інформи

– А то! І от що, друзяко, йому потрiбна твоя допомога.

– Та я… Та для самого… Та що завгодно! – Флетрон заметушився, пропускаючи у двiр неочiкуваних гостей. – А що потрiбно робити? На яку допомогу очiкуе Великий Процесор вiд старого вояки?

– Бачиш, – дипломатично почав Архiват, розумiючи, що прохання обов'язково нашорошить старого друга, а може, навiть i налякае, – потрiбно покопатися у вашiй iнформацiйнiй коморi й дещо там пошукати.

– Самовiльно залiзти в iнформацiйну комору? – сплеснув руками Флетрон.

 – А ти знаеш, що за це бувае? Невже Великий Процесор не може сам зажадати потрiбну iнформацiю? Для чого це потрiбно?

– Флетроне, друзяко, я не можу розповiсти, для чого це потрiбно, але повiр менi, ця справа надзвичайноi ваги, а головне – термiновостi. Дроник це пiдтвердить, – Архiват озирнувся до блазня.

Той мовчки кивнув. Флетрон глибоко замислився. Несанкцiонований доступ до iнформацiйноi комори був чи не найжахливiшим злочином у Заекраннi, i покарання за нього могло бути дуже важким.

Але якщо просить сам Скажений Пес, виходить, це не iграшки, а справдi потрiбно! Та й Дроник, блазень Великого Процесора, теж аргумент не зi слабких, треба визнати! Нарештi, глибоко зiтхнувши, наче перед стрибком у холодну воду, Флетрон запитав:

– Що я маю зробити?

– Покажи, де комора, та пiдведи до неi Дроника якнайближче. Якщо е змога добратися до роз'емiв, то було б зовсiм добре. Все iнше зробить Дроник.

Твоя справа пiдiйти, постояти кiлька секунд i пiти. Це все!

– А-а… – одразу повеселiшав Флетрон, – то самому лiзти туди не треба?

– Я ж тобi кажу, що Дроник усе зробить сам. Став би я тебе пiдставляти? Ти що, Флетроне, друзяко…

– Чекай, перевдягнуся!

За кiлька хвилин Флетрон вийшов на ганок.

– Ну, я готовий, зараз тiльки дверi зачиню…

– Не тiльки, – посмiхнувся у вуса корчмар. – Дронику! Давай, синку…

На очах у враженого Флетрона Дроник перетворився на блакитну хмарину, яка повiльно пiднялася й втягнулася в кишеню флетронового пiджака.

– Нiчого собi… – тiльки i змiг вимовити здивований байт, протираючи очi.

– Давай, давай, дивуватимешся потiм… – пiдштовхував його у спину Архiват.

Отетерiлий Флетрон мовчки навiсив на дверi важезний, завбiльшки з дитячу голову, навiсний замок, щiльно причинив за собою хвiртку i почимчикував уздовж вулицi до центру селища.