Канікули для Інформи

Ще б пак! Маючи таку заручницю, можна диктувати Великому Процесору будь-якi умови, а якщо взяти ii за дружину, то i взагалi сiсти на мiсце Хазяiна i Володаря.

– А чи це не блазень Великого Процесора? Як там тебе… Дротик? Ах, так… Дроник! Несанкцiонований доступ в iнформацiйну комору! Ти ж знаеш, що за це бувае? Бачу, знаеш… І що ж тобi тут знадобилося? Прiзвища та адреси працiвникiв готелю «Дiряве небо»? Ах ти, лихо ж яке, – продовжував знущатися Макровiр, – онде вони, у темнiй течцi… Бачиш? Нi, злiва… От-от… Саме вони!

І коли Дроник уже простягнув руку, щоб схопити цю саму течку, у якiй, можливо, лежав ключ до розгадки таемницi викрадення принцеси Інформи, Макровiр вихопив з кишенi пiджака якийсь прилад на зразок лiхтарика i ввiмкнув його.

Промiнь зупинився на течцi, i за п'ять секунд папка немовби розчинилася в повiтрi.

– Ну як? Остання розробка: свiтло-магнiтний випромiнювач! Дивися!

Макровiр перевiв промiнь на стелаж, потримав його кiлька секунд, i стелаж теж зник.

Макровiр пiдiйшов до стiни i впритул направив промiнь на неi. У стiнi утворилася величезна дiра, через яку в темне примiщення ввiрвалися потоки сонячного свiтла. Макровiр зареготав:

– Ну як тобi, блазню? Кiнець Процесору! У цифру! В одинички й нулики! Без права вiдновлення!

Через зниклий купол даху Макровiр злетiв так високо вгору, що його демонiчний регiт був ледь чутний, зате чутний звiдусюди. Враз усе завмерло, свiтло почало гаснути i невдовзi настала повна темрява.

За кiлька митей до цього Дроник зрозумiв, що добром сольний виступ Макровiра не скiнчиться. Вiн усмоктався в перший-лiпший роз'ем i понiсся дротами невiдомо куди, тiльки б подалi вiд Макровiра з його смертельним свiтло-магнiтним випромiнювачем.

Роздiл 9

Усi дороги ведуть до готелю

Лисий, Товстий та Довгий, який майже повнiстю прийшов до тями пiсля примусового купання, вискочили на вулицю. Праворуч i лiворуч була пустельна дорога, з одного боку обмежена парканами дач, а з iншого – лiсом.

– У лiс вона ломанулася, бiльше нiкуди! Тут i думати нема чого! Ох, обiрву я iй вуха! З ким гратися надумала, га? – погрожував Товстий, часто шморгаючи носом.

– Думати треба було ранiше… Хоча, щиро кажучи, я не впевнений, що у вас думалки е. У лiс кажеш? – Лисий замислився: – Нi-i… Надвечiр? Дiвчисько? Не вiриться менi… Ось ти б сам зараз у лiс попхався? – запитав Лисий у Товстого.