Таємниця Великого Сканера

Запис мало що давав: пiшли до мiста! Усi бачили пiд час польоту, який величезний цей мегаполiс! Спробуй, знайди серед мiльйонiв i мiльйонiв жителiв трьох глюкiв! Мабуть, тiльки тепер Рик зрозумiв, яке складне завдання вiн узяв на себе! Пiшли в мiсто… Нiчого собi!

– Шано, зв'язок iз Кадимом е?

– Зараз спробую… Кадиме, ти чуеш мене? Агов, Кадиме!

– Так, чую! Як ви там, Шано? Знайшли човника?

– Привiт, Кадиме!

– Привiт, командире!

– Добре, ти не дмися, – сказав Рикпет, тому що у голосi Кадима ще й досi чулася образа.

 – Повiдом Великому Процесору, що човник ми знайшли, вiн порожнiй. Останнiй запис у бортовому журналi повiдомляе, що експедицiя пiшла до мiста.

– Ясно, командире.

– Ми теж пiдемо в мiсто. Будемо на зв'язку. Як ретранслятор використаемо човник. Передавач буде в мене. Раз на добу зв'язуемося обов'язково.

– Зрозумiв. Я виходжу iз зони радiодосяжностi, зв'язок закiнчую.

– Зрозумiв, кiнець зв'язку.

Рик i Васла повернулися, Шана зачинила люк.

– Ідемо в мiсто? – запитав у командира Дроник.

– Ідемо, – пiдтвердив Рик, – тiльки ось не уявляю, куди йти i з чого починати.

– Це… як його… це зрозумiло!

– Що зрозумiло? – запитав Рик.

– Із чого починати, того… зрозумiло!

– То з чого ж? – поцiкавилася Шана.

– Зi снiданку! Їсти хочеться… – Васла закотив очi до стелi. – Якщо не слона, то слоненя точно зараз зжував би.

Шана з Дроником посмiхнулись, а Рик кивнув:

– Ну, припустiмо, на вiдсутнiсть апетиту ти нiколи не скаржився.

Якби тобi дали волю, то на Землi й слонiв би, напевне, не лишилося. Але зараз маеш рацiю: iсти хочеться. Про цю справу зовсiм забули.

– А ми в човник нiчого iстiвного й не брали, – розгублено сказала Шаната.

– Стоп! Ану, вiдчини сусiда…

– Навiщо?

– Це… як його… може, у них е що-небудь пожувати? – припустив Васла.

Сусiдський човник обнишпорили ретельно: нiчого iстiвного в ньому не виявилося.

– Тепер зрозумiло… – почав Рик.

– Що зрозумiло? – запитала Шаната.

– Як ти думаеш, iм iсти не хотiлося? Ось де iхнi слiди шукати треба! Там, де можна пiдкрiпитися!

– Це… логiка того… залiзна! – погодився Васла.

– Що стосуеться принцеси й Флоппi Дi, то тi до iжi не дуже, а пан Сидиром… Той попоiсти любить, хоч i професор! – висловив свою думку Дроник.

Шаната замислено кивнула: це хоч i маленький, але шанс.