Таємниця Великого Сканера

Рикпет узяв керування на себе, перевiв човник у пiлотований режим i описав широке коло навколо мiсця посадки: вiн шукав човника першоi експедицii.

– Ось вiн! – скрикнула Шаната, яка перша побачила срiблястий хрестик, притулений до самого пiднiжжя гори.

Рикпет повернув штурвал i м'яко посадив машину. Васла кинувся до дверей.

– Куди? Дверей не вiдчиняти!

– Це… як його… Ти чого?

– Не поспiшай, Васло, тобi це не личить. Це Кадим у нас найпоквапливiший. Зараз ми зробимо аналiз атмосфери, а вже потiм… Дронику, ти теж поки що не виходь.

– Та що менi зробиться?

– Ти не пам'ятаеш, що казав про небезпеку вiрусу твiй пан? – обрубав його реплiку Рикпет.

Шаната сiла за комп'ютер, i за кiлька хвилин на екранi висвiтилася iнформацiя про склад атмосфери в порiвняннi з земною. Шаната вивчила данi й труснула головою:

– Цiлком можна обходитися без скафандрiв.

– А цей… як його… вiрус? – Васла вже не поспiшав, а виявляв свою звичайну грунтовнiсть у всьому та обачнiсть.

Рикпет почухав потилицю:

– Не будемо ж ми серед мiсцевих жителiв ходити в скафандрах. Сподiватимемося, що до нас цей вiрус не пристане. Вiн же вiртуальний, зрештою!

Зняли скафандри й одразу вiдчули значну полегкiсть: все-таки вони були важкi й дуже сковували рухи. Безгучно вiдчинився люк шлюзу, й Васла разом iз командиром увiйшли до невеличкого примiщення. Вхiдний люк зачинився, i вiдразу вiдчинився той, що вiв назовнi. Першим вистрибнув на поверхню Рикпет. Постояв секунду, потiм спробував пройтися, навiть пiдстрибнув разiв зо два: сила тяжiння не вiдрiзнялася вiд земноi.

– Добре! – уперше пiсля посадки усмiхнувся вiн. – Шано, ти мене чуеш?

Шана залишилася на човнику й бачила зараз Рика на екранi монiтора.

– Так, командире. Чую добре.

– Васло, стрибай. Ходiмо, оглянемо сусiда.

Рик точно посадив свiй човник метрiв за п'ятдесят вiд човника першоi експедицii. Вiн був так само срiблястий, у чорних плямах кiптяви. Вхiдний люк було зачинено.

– Шано, спробуй зв'язатися з човником i вiдчинити люк.

– Уже намагаюся, Рику.

Шана застукала клавiшами комп'ютера. Човник вiдповiв. Комп'ютери зв'язалися один з одним, i люк сусiда вiдчинився. Рик i Васла уважно оглянули внутрiшнi примiщення, але огляд нiчого не дав. Тодi Рик сiв за комп'ютер i серед безлiчi файлiв знайшов щоденник експедицii. Останнiй запис був такий:

«9.50. Сiли нормально. Ідемо в мiсто. Іншого способу отримати iнформацiю про вiрус нема».