Таємниця Великого Сканера

Шаната висмикнула руку й закричала:

– Полiцiя! Полiцiя, до мене чiпляеться хулiган!

Одразу з'явився полiцейський, немовби очiкував за рогом сусiднього будинку.

– Де тут хулiган?

Дроник випустив руку й пiд сюрчання полiцейського свистка, що пiдстьобнув його, перестрибнув парканчик бiля якогось приватного будинку та миттю перейшов у формат чистоi цифри. На подвiр'я ввалилися трое полiцейських:

– Де вiн? Де хулiган? Вiн не мiг далеко втекти… Шукайте його тут! Клацнув замок, i на ганок вийшов невисокий кремезний глюк.

Вiн суворо оглянув подвiр'я i не дуже люб'язно сказав полiцейським:

– Хто заважае вiдпочивати службовцевi Великого Сканера?

У вусi глюка блиснула, вiдбиваючи вечiрне сонце, сережка, й полiцейськi одразу зробилися сумирними:

– Та нi… Хто ж заважае! Ми бачили, як сюди забрався хулiган, от i вирiшили подивитися! Ми вже йдемо… Мабуть, здалося!

– Ну-ну… – пробурчав господар i роздратовано ляснув дверима.

Дроник не дуже боявся полiцейських: у форматi чистоi цифри знайти його було практично неможливо, але йому стало цiкаво, що ж це за глюк такий i до чого тут сережка? Вiн просотався крiзь замкову шпарину в дiм.

У кiмнатi, поеднанiй з передпокоем i кухнею, нiчого незвичайного не було, зате вдвох iнших!.. Щiльно зсунутi столи, заставленi приладами й устаткуванням, трое в бiлих халатах, схиленi над мiкроскопами, навiть комп'ютер був утиснутий у цей невеликий простiр.

«Оце так! – подумав Дроник. – Певна рiч, усе це робиться потай».

Той самий, iз сережкою у вусi, зайшов до кiмнати й заспокоiв схвильованих мешканцiв:

– Усе гаразд! Трое дурнуватих полiцейських заблукали випадково.

– Точно? Ти нiчого не переплутав? – засумнiвався хтось.

– Нi. Вони урядовоi клiпси так налякалися, що одразу змились! І тут Дроник зважився. Вiн виник просто з нiчого посеред кiмнати.

– Здрастуйте…

Запала мертва тиша.

– Це хто? – напруженим голосом запитав один iз тих, що були в бiлих халатах.

– Не знаю, – розгублено вiдповiв Брейк, бо це був саме вiн.

– Дострибалися! – кинув iнший.

– Хай вам грець! – закричав третiй, вихопив iз-за пояса блискучий пiстолет i навiв його на Дроника.

– Перестань, iдiоте! Пiвбудинку рознесеш!

– Та заждiть ви, – Дроник не злякався, а швидше розсердився, що його не розумiють, – я не думаю, що я ваш ворог.

З першого погляду йому стало зрозумiло, що цi глюки вiрусом не зараженi, а раз так, то можна спробувати встановити з ними контакт.