Таємниця Великого Сканера

– І рвала, рвала зубами, просто ноги вiдкушувала!

– Ага, а зуби! Немов iкла шаблезубого собаки…

Дроник наздогнав друзiв i пiшов iншою стороною вулицi, всiм своiм виглядом демонструючи, що поспiшае у власних термiнових справах i нiякi шпигуни чи бомбiсти його нiтрохи не обходять.

Дiльниця розташовувалась у сiрому двоповерховому будинку. Навколо, на маленьких смугастих стовпчиках стояли датчики магнiтного захисту. Перехожi боязко обминали цi стовпчики: одного дотику до магнiтного променя було достатньо, щоб просто зникнути.

– Давай, давай! – пiдганяв Рикпета й компанiю полiцейський з автоматом, тицяючи кожному по черзi стволом у спину.

– Це… як його… – Васла спробував протестувати, за що одразу отримав прикладом по плечах. Шаната тiльки голосно зiтхнула.

* * *

Дроник вiд безсилля скрипiв зубами, але зробити нiчого не мiг. Бiля входу в дiльницю полiцейськi зупинилися, хтось iз середини вимкнув захист, бранцiв заштовхали всередину, й усе стихло, тiльки датчики знову замиготiли блакитними вогниками.

Дроник обiйшов дiлянку навколо. Мабуть, будинок пильно охоронявся, бо його вiдразу ж погукали:

– Агов, ти чого тут швендяеш? У буцегарню захотiв?

У буцегарню, звичайно, не хотiлося, тож Дроник вiдiйшов, але погляду з вхiдних дверей не зводив. Минуло не так багато часу, як раптом дверi вiдчинилися. З них вийшла вся трiйця: попереду Рикпет, слiдом – струнка Шаната. Замикав процесiю Васла, який при ходi перевалювався, мов качка.

– Ура… – прошепотiв Дроник. – Випустили! Живi й здоровi!

Вiн почекав, поки трiйця заверне за рiг, i пiдскочив до друзiв.

– Ой, як здорово! Ну, що там було? Чому вас так довго тримали?

На нього глянули олов'янi очi Рика.

– Тобi чого треба?

Дроник сторопiв. Сумнiватися не доводилося: перед ним був Рикпет, але… І разом з тим не Рикпет…

– Вiдвали, дурню! – безбарвним голосом промовив Рик, вiдсунув Дроника рукою i пройшов повз нього.

Слiдом за ним, не звертаючи жодноi уваги на друга, пройшли Шаната з Васлою. У всiх були такi ж байдужi погляди, як i в командира.

– Вiрус! – зойкнув Дроник. – Вони пiдхопили вiрус! А може, iх заразили? Навмисно заразили? А може, я помилився? Може, здалося?

Вiн поквапився за друзями, наздогнав iх на перехрестi двох вулиць i спробував зупинити Шанату:

– Агов, Шано… Послухай, Шаночко… Та зажди хвилинку! – вiн узяв дiвчину за руку.