Таємниця Великого Сканера

Бадьорим голосом вiдповiв Кадим:

– Привiт, старий! Про що спiк ебаут? Хто? Хто?! Великий Процесор? У тебе вдома? Мамо дорогенька… Вже бiжу! Мчу кабанчиком! – i кинув слухавку.

Добре знаючи Кадима, Рикпет посмiхнувся: уявив, як той у поспiху жбурнув слухавку, цiлком можливо, навiть повз апарат, однiею ногою потрапив у кросiвок iз першого разу, а другою – тiльки з третього, одночасно застiбав гудзики на сорочцi й надягав джинси. Вiн помилився тiльки в одному: поспiшаючи, Кадим узагалi зiрвав телефон зi столу, i той глухо гупнувся на старенький килим.

– Це… Як його… Здоров! – привiтався Васла. – Я… Тобто… Що, власне, сталось? Як його… Володар i Пан? Ах, Пан i Володар… Ага… – вiн замислився на кiлька секунд i запитав: – А яка рiзниця? А… Ну, так… Ну, так… Титул такий… Зрозумiв… Що ж тут не зрозумiти? Вiрус, вiн i в Африцi, значить, вiрус… Ну… Без питань! Та бiжу вже, бiжу! – i перевальцем, нiби товстий гусак, потупцяв умиватися. Коли подзвонив Рик, Васла ще спав, бо ж сидiв в Інтернетi допiзна: скористався тим, що батьки покотили на дачу.

Незважаючи на свою гадану повiльнiсть, Васла прийшов до Рика першим, а той зовсiм i не здивувався: Васла довго думав, ще довше говорив, але робив усе дивовижно вправно й розумно, тодi як надто швидкий Кадим найчастiше саме своею поквапливiстю гальмував справу. Усi по черзi вiталися з несподiваним гостем, а Великий Процесор так зачитався пригодами Льохи Холмса та Мишка Ватсона, що не мiг одразу вiдiрватися вiд книжки i вiдклав ii лише тодi, коли прийшов останнiй, Кадим.

– Йо-ма-йо! – вигукнув той з порогу. – Пане Великий Процесоре! Нiчого собi… Здрастуйте! Страшенно радий вас бачити!

– Здрастуйте ще раз, дорогi моi друзi! Я розраховую на вашу допомогу.

І Господар Заекрання повторив друзям свою оповiдь про планету Ц.

– Звичайно! Якi можуть бути питання? Треба летiти негайно! Рику, в тебе проблем нема? – вiдразу заквапився Кадим.

– Питань немае. Треба – значить треба, – коротко сказала Шаната.

– Це… Як його… Словом, того… цього…

– Ясно, – з розумiнням кивнув головою Великий Процесор, – iншого вiд вас я й не очiкував. Я був упевнений, що ви не покинете друзiв у халепi. Готовi? Прошу за мною. І, будь ласка, не барiться. Вiкно переходу вимагае значних витрат електрики.

Монiтор укрився срiблястим туманом i замерехтiв. У цей туман з кректанням i бурчанням на недосконалiсть технiки полiз повновiдпадний бос Заекрання.