Вихідний формат

– Моя милiсть, коли тримае за повiд коня, стомленого коня, господарю, коня, який потребуе замiни, – багатозначно пiдняв пальця гонець, – нiчого мiцнiшого за томатний сiк не п'е.

– Непогана звичка, – схвально кивнув Архiват.

– Ха! – виразно промовив Лупер, якiй сидiв за стiл вiд гiнця, – усi знають, що томатний сiк п'ють лише маминi синки.

Гонець заскреготiв зубами, але стримався.

– Ну, чого ж ти? – поквапив вiн Архiвата. – Я вмираю вiд спраги!

– Архiвате, принеси цьому йолоповi водички! Кип'яченоi! – І вся компанiя, яка сидiла за одним столом, кривдно зареготала.

Усi зрозумiли, що в корчмi з'явився саме той, на кого вони так довго чекали. Лупер тут-таки вирiшив, що найлегше забрати листа в гiнця пiд час бiйки, яку вiн i силкувався зчинити, чiпляючись до гiнця з найобразливiшими словами. Товариство реготало вiд душi, тим бiльше, що привiд вельми цьому сприяв. Гонець, молодий широкоплечий юнак, знову заскреготiв зубами, i його рука сама стисла рукiв'я шпаги.

– Чого до хлопця присiкалися? – заступилась за гiнця тiтонька Фло, дружина Архiвата, дебела жiночка з широким та щирим обличчям.

 – iсте собi, то iжте. Не чiпляйтеся до добрих людей.

– Стули пельку, стара! Тебе ще не питали!

– Хто це стара? Я стара? Ах ти ж, негiднику!

– Йди звiдси, вiдьмо, кому сказано!

– Що?! Кривдити мою жiнку?!! Ах ти ж, бридке цуценя! – Архiват вихопив iз-пiд прилавка величезного цiпка, яким настановляв на розум клiентiв, якi, бувало, добряче гуляли в корчмi, та вийшов у залу, став поряд iз гiнцем, який ще й досi сидiв за столом, подумки картаючи себе за необачнiсть.

– Ось твоi сiк та м'ясо! – громовим голосом сказав корчмар, ставлячи однiею рукою перед гiнцем велику тарiль зi шматком м'яса та глиняний кухоль соку, а пошепки додав: – Коли я пiду iз зали, знайди привiд та вийди за мною слiдом, – i знов заволав так, що задрижали шибки: – Якщо людина в моiй корчмi бажае випити навiть кип'яченоi води, це ii особиста справа. І я нiкому не дозволю цьому заважати.

Я вже зi своею подружкою подбаю про це! Чи не так, подружко? – корчмар лагiдно погладив свого цiпка. – У таких випадках дружина не ревнуе. Чи не так, рибко моя? – корчмар звернувся цього разу до жiнки.

Лупер побачив, наскiльки серйознi намiри в господаря корчми, що взявся захищати свого клiента, й не ризикнув зачинати бiйку, розумiючи, що вiддухопелити гiнця – це ще нiчого, а ось сварка з мiсцевим, вельми поважним корчмарем – може дорого обiйтися.