Вихідний формат

«Нiчого, – подумав вiн, – нiкуди вiн вiд нас не дiнеться. Переймемо бiля дерева».

Тим часом Архiват погукав дружинi:

– Я до пiдвалу по шинку. Коли цi свистки знову почнуть присiкуватися до клiентiв, тiльки поклич! – та затупав своiми ножиськами по сходах, i вiд того, здавалось, уся корчма ходором ходити почала.

Гонець вiдкусив м'яса, пожував та обурено закричав:

– Господарю! М'ясо несвiже!

– Та ви що? Як ви можете? – обурилася тiтонька Фло. – Найсвiжiше м'ясо!

Гонець вiдштовхнув тарiль.

– Гниле! Це так ви годуете гiнцiв Великого Процесора?!

Вiн вихопив шпагу та кинувся сходами донизу. Нiчого не розумiючи, тiтонька Фло тiльки руками сплеснула.

– Ось i захищай таких…

А гонець стрiмголов скотився по вузьких, крутих сходах.

– Агов, господарю, де ти там?

– Швидше! Ворушися! Пiдбурюють тебе до бiйки, а ти ведешся, як останнiй дурень! Вони на тебе вже другу добу очiкують, – Архiват поквапливо пiдтягував попругу на свiжому конi.

– iм аби лишень бiйку влаштувати та пiд цiй гамiр пошту в тебе вiдняти… Вони ж навмисне глузують, а ти i не в'iхав… Ти навпростець не iдь, у них за мiстом засiдка. iдь навкруги, через Новi Файли. Коли будеш передавати листа Великому Процесоровi, вклонися вiд корчмаря Архiвата. Усе зрозумiв? Стережися, може, в них ще де-небудь засiдки е.

– А чиi це люди? – запитав гонець. – Хто смiе нападати на гiнця Хазяiна та Володаря?

– Та вже ж не друга… – резонно зауважив корчмар.

 – Швидше за все, то слуги якогось вiрусу.

Повчаючи гiнця, Архiват швидко та звично надягав вуздечку на коня, прогонистого жеребця золотаво-брунатноi мастi. Той нетерпляче переступав, помахував хвостом i трусив головою. Кiльця на вуздечцi подзвякували.

– Коня на зворотному шляху повернеш, – з цими словами Архiват скiнчив сiдлати коня. – Давай уже, iдь…

– Дякую, дядьку… – гонець легко заплигнув на коня, жеребчик захропiв, копита глухо вдарили в дерев'яний помiст, по тому дзвiнко простукотiли брукiвкою.

Коник понiс геть вiд небезпеки гiнця та листа Сержа Першого до Великого Процесора.

Архiвата в залi не було всього кiлька хвилин. Четвiрка глюкiв нiчого не встигла запiдозрити, коли вiн знову з'явився, несучи на плечi величезне копчене стегно.

– Рибко моя, – заволав вiн на всю залу, – я принiс свiжоi шинки!

– Та ще староi половина лишилася… – нiчого не розумiючи, озвалася тiтонька Фло.