Вихідний формат

Цю вiдповiдь почув Лупер i миттево зв'язав не зовсiм зрозумiлий виступ гiнця щодо несвiжого м'яса, його стрiмку гонитву за Архiватом та теперiшню вiдсутнiсть у единий вузол. Вихопив iз-за халяви ножа, одним стрибком пiдскочив до корчмаря, який ще й досi тримав на плечi величезне стегно.

– Де гонець? – заволав Лупер, бризкаючи слиною в обличчя корчмаря. – Куди подiв гiнця?

Гострий, мов голка, кiнчик ножа натяг шкiру на шиi старого списоносця.

– Ну? – погрозливо кинув Лупер.

– Ах ти ж, – захлинувся вiд обурення Архiват, – мене, старого списоносця… Ножиком лякати?

Вiн невловимим рухом вiльноi руки вiдкинув ножа вiд шиi та присiв, одночасно скидаючи з плеча стегно.

Стрiмко крутонувся дзигою, нiби метальник молота, знизу вгору так мiцно залiпив важкеньким стегном Луперовi у вухо, що тому здалося, нiби йому вiдiрвало голову. Вiруса, мов пiр'iнку, перенесло через стiл, що стояв поряд, та розпластало на стiнi. Бiти втрьох зiскочили з-за столу та вихопили шпаги.

– Мене? Ножиком? – i далi ревiв Архiват iз виряченими очима, аж червонiючи вiд натуги.

 – Свистки! Шелупонь!

Лупер нiби залишився без кiсток. Обтiкаючи кожну нерiвнiсть на стiнi, сповз на пiдлогу та влiгся на нiй безформною, але дуже мальовничою купкою. Архiват зробив крок уперед, i далi обертаючи над головою стегно, яке розсiкало повiтря, нiби важка булава.

– Геть звiдси! – не вгавав Архiват. Вiн зробив ще крок у напрямку столу, бiля якого стояли бiти, й тi не тiльки вiдчули пахощi гарно прокопченого м'яса, а й вiтерець вiд обертання стегна, швидкiсть якого шалено наростала.

Вони тверезо зважили ситуацiю та зрозумiли, що пiсля наступного кроку хтось муситиме зiйтися зi стегном упритул, i пiдскочили до свого командира, пiдхопили його пiд руки та поволокли до виходу. Очi в Лупера розплющилися, й вiн засукав ногами, намагаючись пiдвестися.

– Агов, ти… – невиразно пробурмотiв вiн, тицяючи пальцем у бiк Архiвата, який нарештi припинив крутити стегном над головою. – Ти ще мене згадаеш…

– Геть, геть звiдси! Ти ба! Мене! Ножиком! І бiльше тут зi своiми плюгавцями не з'являйся! Довбешки повiдкручую!

Лупер проiхав кiлька хвилин верхи, поки цiлком отямився.

– Стiй! – вiн пiдняв руку. – Ти давай до дерева. Якщо за пiвгодини гонець там не з'явиться, повертайся до корчми та чекай на нас там. Якщо гонець з'явиться – обшукати, листа забрати, самого гiнця порiшити. По тому всi до корчми. Ти, – тицьнув у груди iншого бiта, – до Залiзноi брами, ти – до Дерев'яноi, я – до Золотоi.