Вихідний формат

– Мене там не було, а краще за всiх вам розповiсть про це Наталка. Давай, Наталко, сiдай перед екраном та розповiдай.

Зображення Сергiйка зникло з монiтора, а з'явилося обличчя дiвчини, яка зовсiм не сподобалася принцесi. Куди цiкавiше та приемнiше iй було дивитися на обличчя Сержа Першого, нiж на всi iншi обличчя разом узятi.

– Ой, у нас тут таке! – схвильовано почала розповiдати Наталка. – Ми разом сидiли в Петька, тобто Рикпета, та розповiдали, хто як провiв лiто. А потiм невiдомо звiдки з'явився той тип у костюмi та червонiй сорочцi.

Наталка поступово заспокоiлась i з подробицями розповiла про все, що трапилося в Петьковому помешканнi. Не забула нiчого, намагалася навiть скласти ту фiгуру, яку робив iз пальцiв незнайомець, коли обливав таемничим променем Петька та Дмитра. Великий Процесор поставив Наталцi та Славковi безлiч несподiваних запитань: i про колiр сорочки, й про колiр хустки, яка стирчала з нагрудноi кишенi, просив кiлька разiв повторити фiгуру, яку склав iз пальцiв незнайомець i з якоi виник дивовижний промiнь.

Особливо його цiкавило, як змiнилися Петько та Дмитро пiсля того, як потрапили пiд дiю променя.

– Отже, застигли, кажеш… А вiдгукнулися тiльки пiсля того, як iх назвали заекранськими iменами? А потiм почали розмовляти по-хамськи? А очi? Очi не застигали? Застигали… А рухи? Нормальнi… Незугарнi, незграбнi, може?

Вiн ставив запитання, мов лiкар пiд час медичного огляду.

Щось мугикав собi пiд нiс, пальцi пурхали над клавiатурою ноутбука, який стояв поряд iз монiтором, почухував потилицю та раз по раз вiдкашлювався.

– Отже так, любi моi, – знову нагадуючи Наталi лiкаря, поставив свiй дiагноз Великий Процесор, – здаеться менi, що наших друзiв переформату вали.

– Це… Що, словом, того… зробили з ними? – запитав iз-за Наталчиного плеча спантеличений Славко.

– Переформатували. Цей самий промiнь – дуже потужний програмний продукт.

Пiсля того, як цiею програмою обробили ваших друзiв, вони зовнiшньо не змiнилися, але насправдi стали власними антиподами.

– Як це? – не зрозумiла Наталя.

– Ось поглянь, – почав пояснювати Великий Процесор, – якщо взяти iнформацiю на магнiтних носiях, то вся вона, якщо дiстатися до самого початку, записана за допомогою нулiв та одиничок. Вiрно?

Про двоiчний код Наталя знала й пiдтвердила це кивком.