Справа майстра-червонодеревника

І, здаеться, вже дочекалися, – усмiхнувся вiн i пiдвiвся, почувши, як у дворi рипнула хвiртка.

Мiра вiдчула дивну сумiш радостi та занепокоення, легкий рум’янець вкрив ii щоки, коли дiвчина збагнула причину своеi радостi. Вона ковзнула поглядом у бiк сестри, яка сидiла у крiслi, сперши тендiтну руку на спинку. Навiть у розслабленiй, вiдверто лiнивiй позi, Вiра мае вигляд грацiйно-невагомий. Мiра обережно поклала руки на стiл, намагаючись побороти дивну закляклiсть у тiлi, яка зазвичай з’являлася через хвилювання.

Вона знала, хто зараз мае з’явитися на порозi. Здогадувалася, на звiстку вiд кого чекав Тарас Адамович. Хвилювалася, бо радiла появi пiзнього гостя, i червонiла, придушуючи у собi майже непристойну радiсть.

– Невже Менчиць дiзнався щось нове? – байдуже запитала Вiра, пiдносячи келих до яскравих губ.

– Чому Менчиць? – усмiхнулась ii сестра, дивуючись тому, що цього разу несхибна iнтуiцiя Вiри пiдвела ii.

Якi новини може принести Якiв Менчиць, якщо Тарас Адамович чекае на розгадку таемничих слiв, що iх залишив по собi закатований майстер? Пiдказати правильний напрям у розслiдуваннi може тiльки колишнiй пiлот, який, певно, отримав вiдповiдь телеграмою.

– Думаю, Менчиць. Вiн же мав стежити за будинком iз тiею шафою. Мабуть, полiцiя щось дiзналася, – так само байдуже пробурмотiла балерина, i Мiра вiдчула, що ледь стримуеться, щоб не кинути iй в обличчя: «Пропоную парi!».

Вона б поставила зараз будь-що на те, що Вiра помиляеться – пляшку бiлого токайського, записку, що сховала у шафу, половину життя.

Майже переможною усмiшкою вона сяйнула у бiк дверей, що вели до кiмнати. На порозi завмерла знайома постать – то був Якiв Менчиць.

VIII

Лiгво Змiя

Якiв Менчиць говорив швидко, уникав питального погляду Вiри, лише iнколи позирав у бiк старшоi сестри. Вiн коротко розповiв про арешт двох нападникiв, якi пробралися крiзь вiкно другого поверху будинку на Прорiзнiй до кiмнати, в якiй стояла таемнича шафа з нiжками у формi копит.

Тарас Адамович слухав, щось занотовуючи, кiлька разiв поставив уточнювальне запитання. Врештi звiв погляд вiд нотатника на молодого слiдчого i запитав:

– Їх уже допитали?

– Нi, Репойто-Дуб’яго вирiшив, що ви захочете бути присутнiм на допитi. Вiзник чекае на вулицi.

Тарас Адамович кивнув i подивився на Мiру:

– Поiдете з нами?

Дiвчина звела брови й перепитала, по-дитячому не вiрячи у пропозицiю:

– У полiцiю?

– Так. Отримаемо вiдповiдi разом.