Справа майстра-червонодеревника

Вони говорять про чутки, що ширяться сутiнковим Киевом, про смарагдовий скарб, який привiз з Індii напiвбожевiльний колишнiй цукровий мiльйонер Тарнавський, який любив подорожi та врештi спустив на них усi своi статки. Подейкують, що то була його остання подорож, бо про нього вiдтодi нiхто не чув. Зате розповiдi про величезнi смарагди, якi вiн сховав десь у мiстi, обростали найнеймовiрнiшими подробицями.

– До чого тут Семен Нечипорук? – запитав Тарас Адамович.

– Хто? – не зрозумiв лисуватий, втупивши вузькi чорнi очi в сутулу постать слiдчого, який сидiв у кутку.

– Семен Нечипорук, – терпляче повторив колишнiй слiдчий Галушко, – майстер-червонодеревник, який мешкав на Олегiвськiй i якого нещодавно там убили.

Молодший примружив очi, проказав ледь чутно:

– Знаете старого Гавру з Андрiiвського?

– Знаю, – вiдповiв Менчиць, – скупник краденого.

– То вiн розпустив плiтки. Мабуть, щоб усi кинулися шукати. Складно знайти щось у такому великому мiстi. А так до кожного торбохвата на базарi дiйшло…

Сутiнковий Киiв – як глибока печера чи замулене озеро.

Щоб знайти у ньому – марно пiрнати чи сходити вниз, намагаючись навпомацки дiстати потрiбне. Краще збурити каламутну воду чутками про скарб – тодi з дна може пiдiйнятися дещо справдi цiнне. Марвiхери та ридикюльники, грабiжники й навiть хипезники розбiжаться тарганами вузькими вуличками з надiею вихопити собi хоч крихту здобичi. Ось такi тугодуми з грубезними руками, наприклад, знайшли шафу з нiжками у формi копит. Меблi з останнього замовлення Семена Нечипорука можуть бути розкиданi всiм мiстом – i iх уже почала шукати кримiнальна верхiвка Киева. Це безперечно, iнакше б старий лисячий хвiст Гавра не розпускав би чуток.

– То як ви дiзналися про шафу на Прорiзнiй?

– Кудлатого той пан найняв вантажником. Ми перевезли шафу з Олегiвськоi на Прорiзну й ледь животи не надiрвали, пiдiймаючи ii сходами на другий поверх, – буркнув молодший.

– Кудлатого? – перепитав Менчиць.

– Це вiн про мене, – сказав лисий.

– Коли почули вiд Гаври, що у шафi з копитами можуть бути смарагди – спершу подумали, що то брехня, – сказав чорнявий.

Той, кого вiн називав Кудлатим, додав:

– Але потiм зрозумiли, що шафи у мiстi шукають… не останнi шнiфери…

– Шнiфери? – запитала Мiра у Тараса Адамовича, коли заарештованих вивели.

– Нiчнi злодii, зломники. Гер Дiтмар Бое наполягае, що назва походить вiд нiмецького schniffen — красти.

– Смарагди? – питально глянув на колишнього слiдчого Менчиць.