Справа майстра-червонодеревника

Цiеi митi працiвник антропометричного кабiнету Якiв Менчиць пiдiймався схiдцями на третiй поверх будинку, де розмiщувалася розшукова частина Киiвськоi мiськоi полiцii. Пiдiймався повiльно, бо ж здавалося, що високi сiрi стелi нависають над ним тягарем. Хотiлося вийти iз цiеi будiвлi, йти вулицею далi, туди, де ще вчора у Золотоворiтському скверi грала музика з гучномовцiв, а поруч стояла й усмiхалася дiвчина, яка колись першою надiслала йому листа. Нiколи не думав, що кабiнети у цiй будiвлi так гнiтитимуть його, огортатимуть безпросвiтним серпанком нудьги.

Вiдчинив дверi до того, в якому звик проводити довгi години буденного дня, i зупинився, почувши, як хтось озвався до нього.

– Пане Менчиць!

Холодний хрипкуватий голос. Останнiм часом вiн чуе його надто часто, ранiше Іван Арчибальдович Фогль зрiдка виявляв бажання вийти зi свого кабiнету, щоб поговорити з кимось у коридорi. Невже лишилися нерозв’язанi питання у справi вбитого авiатора – князя Курдашова? Навiщо вiн спинив його?

– Вiтаю вас, пане Менчиць! – повторив заступник головного слiдчого.

Крива усмiшка, незмiнний монокль. Фогль не з тих людей, до яких вiдчуваеш симпатiю з першоi хвилини знайомства. Молодому слiдчому складно уявити ситуацiю, коли хтось узагалi може вiдчувати симпатiю до цього власника хрипкуватого голосу та риб’ячих прозорих очей.

– Хiба ви не чули новини? – запитав Фогль, проте, почитавши вираз нерозумiння на обличчi Якова Менчиця, додав: – Убивство!

Тривожне передчуття стискае молодому слiдчому горло, змушуе слухати Фогля, не перериваючи.

Той уповiльнюе слова, розтягуе реплiки, нiби насолоджуеться ефектом. Та й справдi ж насолоджуеться!

– Убили якогось старого на Олегiвськiй, – сказав Фогль, спостерiгаючи, як кам’янiе обличчя спiврозмовника.

Якiв Менчиць лишае Фогля у коридорi, так i не прокоментувавши його реплiку. Затим мерщiй проноситься повз вiдчиненi дверi кабiнетiв та завмирае лише бiля тих, де на порозi вимальовуеться начальник розшуковоi частини – дiйсний статський радник Олександр Семенович Репойто-Дуб’яго…

Потiм Якiв Менчиць спускаеться вниз, до виходу, бачить жандармiв на першому поверсi, якi рухаються уповiльнено, наче увi снi.

Чи то вiн й справдi потрапив у сон, в один iз нiчних кошмарiв, у якому з величезного лiтака – «Ілля Муромець» конструкцii Ігоря Сiкорського хтось скинув бомбу саме на будинок посеред яблуневого саду на Олегiвськiй.