Справа мертвого авіатора

У Фастовi, окрiм Сильвестра Григоровича, жив ще один давнiй знайомий Тараса Адамовича – колишнiй начальник розшуковоi частини Киiвськоi мiськоi полiцii Георгiй Михайлович Рудий. Марта знала, що вiн був у нього. То чого ж запитуе?

Вона нахилилася, демонстративно вигинаючи стан, десь зi споду шафи вийняла кiвш, струсила ним у повiтрi. Певно, так зима струшуе снiг iз хмари, як от зараз ця зеленоока викрадачка спокою трусила борошно у свою миску, де оживало тiсто.

– Що вiн сказав? – запитала вона.

– Що мае справу для мене.

А ще – що я маю поговорити з Мiрою. Запитати, чи не погодиться вона й надалi працювати секретаркою.

– Я вiдповiдаю за цих дiвчат, – повiльно проказала вона, зупинивши погляд на ньому, – iхнiй матерi обiцяла!

Вiн мовчав. Вона вiдставила кiвш iз борошном, занурила руки у миску. Тонкi зап’ястя. Дивно, що вони лишилися такими самими тонкими, як у юностi, коли вiн бачив ii посеред брукiвки киiвськоi вулички. Марта, не дивлячись на нього, запитала:

– Лиха справа?

Вiн втупився поглядом у миску:

– Лиха, – зiрвалося з його вуст луною.

Вiн не знав, яке вiдчуття змушувало його так говорити. Георгiй Рудий попередив, що розповiсть про справу лише пiсля того, як Тарас Адамович погодиться вислухати його.

– Ти не зможеш вiдмовитися вiд розслiдування, коли дiзнаешся подробицi, – сказав вiн колишньому колезi. І дав час обмiркувати рiшення, поговорити з Мiрою про продовження контракту. Мiра погодилася.

– Вона знае, що саме ви розслiдуватимете?

– Нi. Ще не встиг розповiсти.

Марта говорила, не вiдволiкаючись вiд роботи – вимiшувала тiсто, натискала на нього руками, прокручувала миску. Врештi лишилася задоволена результатом, сховала пiд рушником пухкий колобок та повернулася до печi.

– Ти мусиш розповiсти iй. І запитати знову, – мовила вона, пiдкладаючи дрова у розпечене черево.

– Я можу розповiсти й тобi.

Вона заперечно похитала головою.

– Якщо ти кажеш, що справа лиха, отже, так воно i е. Не розповiдай. Розкажи Мiрi.

Вiн i сам розумiв, що мусить поговорити з дiвчиною.

Врештi вона погодилася працювати його секретаркою, бо вiн узявся розшукувати ii сестру. Мiра Томашевич вважала, що Вiру викрали. Їi версiя пiдтвердилась – вони знайшли зниклу балерину. Лишень тепер iм доведеться вистежувати не викрадача – вбивцю. Його секретарка мае знати, у що вiн ii вплутуе.

Марта лишилася на кухнi. Мiра iз сестрою, певно, зараз надворi, рум’янiють на морозi. На вулицi тихо, жодного подиху вiтру, зоряно.