Справа мертвого авіатора

Що ж, цього слiд було очiкувати. Не озираючись, вiн так само тихо вiдповiв:

– Вiтаю вас, пане Фогль.

Дiйсний статський радник, заступник начальника розшуковоi частини Киiвськоi мiськоi полiцii Іван Арчибальдович Фогль, чоловiк-монокль – бо ж iз ним вiн нiколи не розлучався. Саме його iм’я Тарас Адамович побачив на тецi, що ii принiс Якiв Менчиць.

– Вiн особисто веде розслiдування? – запитав, розумiючи, Менчиць знае – питання риторичне.

– Пане Галушко, не думав, що матиму таку радiсть побачити вас тут, – хриплуватий голос був спокiйним, – а оскiльки це мiсце навряд чи призначене для таких почуттiв, хотiв би попросити вас… Не знаю навiть, як краще сказати.

Тарас Адамович скосив погляд у його бiк. Фогль зморщив носа i мовив:

– У цьому мiстi, подейкують, зникають балерини. Було б краще, якби колишнi слiдчi теж умiли б зникати.

– Я прийшов…

– Я знаю, чого ви прийшли, – вiн зробив павзу i за мить мовив: – але я не можу вам дозволити чiплятися до людей, якi пережили втрату, з безглуздими розпитуваннями.

– Не хвилюйтеся, пане Фогль. Я вже йду.

Його спiврозмовник недобре зблиснув моноклем, кивнув. Тарас Адамович востанне оглянув присутнiх, побачив, як труни повiльно почали опускати до ями. Струнка постать Мiри, Менчиць – поряд iз нею. За кiлька крокiв – ще одне знайоме обличчя, вiн уже бачив його ранiше, на Куренiвському аеродромi. Штабскапiтан Горенко прийшов висловити спiвчуття рiдним загиблого Олександра Курдашова? Сiкорський – за два кроки вiд нього, певно, вони знайомi.

І вiн рушив геть вiд юрми до брами Лук’янiвського кладовища.

VII. Гатчинський iнструктор

Якось у Варшавi Вiра розповiдала iй цю легенду. Теж про мертвого нареченого, однак у цiй iсторii наречена лишилася живою. Вона настiльки тужила за коханим, що, врештi, вночi вiн прийшов до ii домiвки – кажуть мертвi неспокiйнi, якщо за ними довго плакати.

Бiдолашна наречена зрадiла, що коханий – живий. Кинулася обiймати його, вiн пробув iз нею до ранку, однак полишив саму на свiтанку, обiцяючи повернутися. Вiдтодi почав приходити до неi щовечора, а вранцi зникати. Дiвчина вже перестала плакати, лише марнiла на очах.

Вiра вмiла приправляти iсторii моторошними подробицями.