Справа зниклої балерини

Слiдчий Галушко прагнув пiти у вiдставку ще тодi, стомившись вiд брехнi й бруду. Його випередили кияни, яким урвався терпець, i вони iнiцiювали вiдставку Асланова. Тарас Адамович мало не пропустив увесь скандал, бо якраз займався розшуком Мiхала Досковського.

Шахрай оминав Киiв у своiй дiяльностi – йому достатньо було буремноi яскравоi Одеси. У груднi 1910-го вiн спрямовував сюди з Подiльськоi губернii залiзничнi вагони, вщерть забитi дохлими пацюками.

Полiцiя виявила вагони з дивним вантажем майже бiля моря, а за кiлька днiв потому з’ясувалося, що дохлих пацюкiв хтось активно скуповуе в Жмеринцi, Проскуровi й Деражнi.

З Проскурова вагони доправляли в Одесу, бо там палала епiдемiя чуми, а мiська адмiнiстрацiя платила по 10 копiйок за кожного знешкодженого гризуна – так боролися з основними переносниками хвороби. Досковському вдалося пiдробити документи, за якими на станцii Проскурiв через вiйськового начальника вiн отримав дозвiл на перевезення вантажу без митного та полiцейського огляду. Тiльки за першу партiю пацюкiв шахрай отримав 400 карбованцiв чистого прибутку.

А далi – бiганина. Аферист, наче привид, сновигав Киевом, поки не зник остаточно на цiлих три мiсяцi. Арештували його аж у Мiнську випадково. Вiн пiдробив документи iнспектора вiйськового мiнiстерства й отримав квиток до станцii Кобур-Сай у Середнiй Азii та велику суму дорожнiх грошей. Виявити афериста вдалось тiльки тому, що справжнiй iнспектор на той час теж перебував у Мiнську.

– Тож Досковський знову в Киевi?

– Не тiльки вiн. Купа iнших справ – пiдпали, пограбування, два вбивства. Знахабнiли хипезники. Мало не щодня до нас приходять iз заявами на марвiхерiв у театрi, але ж хiба встежиш за партером!

– До речi, про театр, – усмiхнувся Галушко, розумiючи, що його спiвбесiдник згадав про нього не просто так.

Титулярний радник подивився просто в очi Тарасу Адамовичу.

– Балерини…

– Не зникають надовго. Я знаю.

Отже, Мiра Томашевич не дочекалась на повернення сестри i звернулась до розшуковоi частини Киiвськоi мiськоi полiцii. Назвала вказанi ним iмена. І додала ще одне – його власне.

– То, може, слiд просто почекати?

– А якщо це просто втрата часу? Досковський…

– …Не з’являеться в Киевi просто так. Я знаю.

Запала тиша.

– Тарасе Адамовичу, ти все й сам розумiеш…

Вiн розумiв.