Справа зниклої балерини

– Розкажiть про театр, як ви сказали… Інтимний?

– Так. Часто думають, що там показують щось… – ii обличчя взялося легким рум’янцем, однак Мiра опанувала себе й спокiйно проказала, – щось непристойне. Публiка очiкуе фарсу. Вiра говорила, що засновники театру обрали таку назву, бо розраховували на особливу, iнтимну атмосферу мiж глядачем та актором.

Тарас Адамович примружив око, згадавши, як його колишнi колеги розповiдали про цей театр. Просто тодi вiн не звернув уваги на iхнi слова. Полiцii квитки до театру надавали безкоштовно.

Вищi полiцiйнi чини мали сидiти не далi п’ятого ряду. Робилось це, в першу чергу, заради безпеки глядачiв – принаймнi кiлькiсть крадiжок скорочувалась. Один iз помiчникiв Тараса Адамовича радiв, що побувае в Інтимному театрi, а наступного дня пiсля спектаклю голосно обурювався. Зарiкся туди ходити, зрiдка з’являвся тiльки в оперному.

– Що ж ти там побачив? – запитували слiдчi пiд загальний регiт.

– Сходи й дiзнаешся! – огризався той.

Вiдтодi, хто б не пiшов з iхнього вiддiлу на спектакль Інтимного, нiколи не розповiдав, що там побачив, навiть якщо це був звичайний водевiль чи вечiр романсiв.

Регiт супроводжував традицiйну реплiку:

– Сходи й дiзнаешся!

Але це було давно, рокiв iз десять тому. Невже назву театру нiхто не змiнив?

– Що було далi? – запитав Тарас Адамович.

– Я майже завжди бажаю сестрi вдалого виступу перед виходом на сцену. Тiльки цього разу… я зайшла в гримерку, а Вiри там не було. Інша балерина сказала, що Вiру покликав знайомий.

Я не здивувалась, сiла чекати, однак Вiра не поверталась. Дiвчина запропонувала менi спуститися в партер, бо я не встигну зайняти мiсце. Сказала, що до свого виступу Вiра точно повернеться. Вiра й справдi встигла, я бачила, як вона танцювала. Однак, коли етюд завершився й глядачi виходили з зали, я затрималась бiля дверей. Коли пiднялась у гримерку, там була тiльки та сама дiвчина. Вона сказала, що за Вiрою зайшов той самий знайомий, вона усмiхнулась йому i вони вийшли.

– Вона описала вам знайомого?

– Cказала тiльки, що то був високий бородатий пан у дорогому костюмi й капелюсi.

Тарас Адамович уважно подивився на Томашевич:

– Ви бачили когось схожого серед знайомих сестри?

– Риси не унiкальнi, – знизала плечима Мiра. – У дорогих костюмах ходять майже всi Вiринi знайомi, через одного мають бороди. Гадаю, капелюхи в них теж знайдуться, – сумно вiдповiла вона. – Тодi я не подумала розпитати докладнiше. Я думала… думала, вона повернеться за хвилину.