Справа зниклої балерини

– Однак вона не повернулась. Що ви робили потiм?

Дiвчина торкнула комiрця, нiби хотiла поправити його. Знов опустила руку на лавку, зморщила лоба:

– Я чекала. Балерина зiбрала своi речi й пiшла. Я вийшла з нею, зрозумiла, що треба запитати ще в когось, хто мiг бачити Вiру. Вона порадила менi поговорити з художниками, що працювали над гримом i костюмами.

Тарас Адамович слухав i швидко щось занотовував. Мiра здивовано подивилася на його руки. Вiн пояснив:

– Записую деякi деталi.

– Так, звичайно, – вона стомлено кивнула.

 – Просто я не помiтила, коли ви дiстали записник.

– А ви часом не помiтили, куди саме Вiра пiшла зi сцени? – запитав вiн, не звертаючи уваги на ii реплiку. – В який бiк?

– Лiворуч. Тобто лiворуч, якщо дивитись iз боку актора на сценi. З того боку сходи вiдразу ведуть до гримерки.

– Скiльки часу потрiбно для того, аби потрапити в гримерку зi сцени?

– Менш як хвилину.

– А скiльки часу витратили ви, аби дiстатися туди з партеру?

– Хвилин десять. Довелось пропускати людей.

Але я не поспiшала, гадала, Вiра чекае на мене, переодягаеться, змивае грим.

Тарас Адамович знову щось занотував. Пiдвiв голову, запитав:

– Ви домовлялись з Вiрою, що вона повинна вас чекати?

– Так, ми збирались пiти в «Семаденi», Вiру хтось запрошував, вона просила мене скласти компанiю.

– Чи не могла вона пiти в «Семаденi» без вас i чекати вже там?

– Навряд чи, вона б дочекалась мене в театрi. Однак я вiдвiдала того вечора цю кав’ярню. Хотiла перевiрити, на всяк випадок.

Запитала в офiцiанта, чи не було тут Вiри. Вiн сказав, що запам’ятав би, якби вона була.

– Звiдки така впевненiсть?

Мiра помовчала, потiм сказала:

– Вiн пам’ятав Вiру, бо… Вона часто з’являлась у «Семаденi».

– А ви?

– Кiлька разiв.

Тарас Адамович почухав скроню i знову щось занотував.

– То ви поговорили з художником?

– З ким?

– З художником, що робив костюм?

Мiра заклiпала очима.

– О! Так, вибачте. Я перескочила вiдразу на «Семаденi».

– Це я вас заплутав, – спокiйно сказав Тарас Адамович.

– Так, я з ним поспiлкувалася. Прiзвище, здаеться, Корчинський. Вiн сказав, що зустрiв Вiру за кулiсами й провiв до гримерки. Вона дякувала йому за костюм, говорила, що вiн чудовий.

– Це справдi так?

– Не впевнена. Я не надто розумiюсь на мистецтвi. Костюм був… трохи волохатий. Не звичайна балетна пачка, трико з якимись стрiчками. Але в танцi… виглядало неймовiрно.

Вона замислилась.

– Отже, вiн провiв ii до гримерки.