Справа зниклої балерини

Проте коли ви дiстались туди, Вiри вже не було.

– Так.

– І з того часу ви ii бiльше не бачили?

– Так.

– Отже, художник та балерина, яку ви зустрiли в гримерцi, бачили вашу сестру останнiми?

– Так. І ще – бородатий чоловiк.

Тарас Адамович закрив записник.

– З ким ваша сестра повинна була зустрiтися в «Семаденi»?

– Я не знаю напевне.

– Вона ж мала вас хоч попередити.

Мiра знiтилась, потiм сказала:

– Здаеться, це мали бути вiйськовi. Офiцери.

– Ви когось з них знаете?

– Один iз… шанувальникiв Вiриного таланту – штабскапiтан Сергiй Назимов.

– Ви бачили його в «Семаденi», коли розмовляли з офiцiантом?

– Так. Я зайшла усього на хвилинку, швидко роззирнулась, вислухала офiцiанта i хотiла йти. Назимов зупинив мене, запитав про Вiру, сказав, що вона не прийшла. Я вiдповiла, що шукаю ii.

– Ви розповiли в театрi про зникнення сестри?

Мiра опустила очi.

– Так. Панi Нiжинська, здаеться, здивувалась i трохи розсердилась. Іншi… Гадаю, iм байдуже. А деякi, можливо, навiть зрадiли…

Вiн спiвчутливо подивився на дiвчину.

Сквер знову заповнили дiвчата у свiтлих блузах i капелюшках. Певно, лекцiя скiнчилась. Мiра сидiла на лавцi, обережно перебираючи пальчиками застiбку ридикюля. Тарас Адамович глибоко вдихнув. Гарний сквер, плюскiт води заспокоюе. Курсистки щебечуть про щось одна однiй. Деякi – зовсiм юнi, легковажнi, наче метелики, розгортають книжки, переповiдають плiтки. Є й iншi – в довгих вузьких спiдницях, з високими зачiсками й у пенсне. Певно, вже стали асистентками професорiв чи готуються до ролi суворих гувернанток.

А тут, бiля нього на лавцi сидить дiвчина в капелюшку й думки ii не про вчительську кар’еру, лекцii чи залицяльникiв.

– Мiро, – звернувся вiн до неi, – я спробую знайти вашу сестру. Зiзнаюсь, що менi було б простiше зробити це, якби я ще служив у полiцii. Як приватна особа… я зроблю все можливе.

Вона вiдповiла несподiвано:

– Я… Я можу вам допомогти? Хоч якось?

Спершу хотiв вiдповiсти категоричною вiдмовою. Потiм подумав i сказав:

– Хiба що як секретар.

Розслiдування… потребуе акуратностi.

Мiра з готовнiстю кивнула.

– Вам варто повертатися. Не думаю, що ваш професор пробачить вам пропуск ще однiеi лекцii.

Мiра усмiхнулась:

– Це зараз хвилюе мене найменше.

– І все-таки. Вам варто повернутись.

Вона подивилась йому в очi i сказала:

– Дякую.

Грацiйно пiдвелась, узяла ридикюль.

– Коли я можу почати роботу?

– Що?

– Секретарем, – без усмiшки сказала вона.