Справа зниклої балерини

Хiба що чашка зi слiдами кави свiдчила про те, що дивний пан, iменi якого вiн поки не знав, рухався за його вiдсутностi. Тарас Адамович поставив на стiл запарник i тарiлку й повернувся по чайник та чашки. Гiсть повiльно розплющив очi. Тарас Адамович поставив на стiл чашки, наповнив iх ароматним напоем.

– Потрiбна ваша думка, – звернувся вiн до гостя.

– З якого питання? – не зрозумiв той.

– Скуштуйте, – пiдсунув до нього тарiлку господар.

Гiсть недовiрливо подивився на нього.

– А що це? – перепитав.

– Скуштуйте. І скажете менi свое враження, – не вiдступав господар.

Вибору в гостя не було, тож вiн приречено взяв до рук хлiб i вiдкусив шматочок. Здивовано звiв брови, пiдсунув до себе чашку з чаем i вже з бiльшим ентузiазмом з’iв увесь шматок.

– Що скажете?

– Це щось неймовiрне!

– D’accord![4 - D’accord – добре (фр.).] – вiдповiв господар, уявляючи обличчя мосье Лефевра, якому вiн описуватиме смак конфiтюру.

Налив чаю й собi, вiдкусив шматочок хлiба з конфiтюром. З сиром i справдi поеднуеться чудово.

З цукром не помилився. Цибуля нiжно-солодка, сир трiшки розплавився на теплому хлiбцi. Ідеальний варiант снiданку. Згадав про свого гостя, подивився на нього.

– Що ж, тепер можемо перейти до справи.

Той апетитно наминав черговий бутерброд, вiдкинувшись на спинку крiсла-гойдалки. Знову витончено-елегантний, як Парис у Спартi.

– До справи? – як луна перепитав вiн у Тараса Адамовича. Потiм, нiби прокинувшись, знов перетворився на розхристаного дивака:

– Тарасе Адамовичу! Ви повиннi менi допомогти!

Початок не надто надихав.

Тарас Адамович вiдсунув чашку, чекаючи пояснень.

– Я… О, я навiть не вiдрекомендувався, – прохопився вiн. – Олег Іраклiйович Щербак.

Вiн встав, картинно схилив голову i кiлька прядок волосся впало йому на лоба. Тарас Адамович пiдвiвся своею чергою, кивнув на знак привiтання, простягнув руку:

– Мое iм’я ви знаете, не бачу сенсу його повторювати. Прошу, сiдайте.

– Дякую.

Гiсть повернувся в крiсло, Тарас Адамович сiв на стiлець.

Що ж принесло цього Олега Іраклiйовича в його пенати?

– Я… розумiете, Тарасе Адамовичу. Я вчора бачив вас у скверi…поблизу Вищих жiночих курсiв. Ви говорили з Мiрою Томашевич.

Тарас Адамович не переривав, гiсть змiнив позу, вiдкинув волосся з лоба, схопився за комiрець, на секунду завмер у неприроднiй скособоченiй позi й продовжив:

– Ви говорили з Мiрою про ii сестру, чи не так?

Тарас Адамович уважно вивчав його обличчя.