Справа зниклої балерини

Акуратно виголене обличчя, прямий тонкий нiс, скуйовдженi пасма волосся. Хто цей дивний вiдвiдувач. Чого вiн сюди прийшов?

– Я… певно, менi слiд пояснити. Розумiете, я знаю. Я все знаю! – голосно повторив вiн, замовкнувши на пiв словi. Тарас Адамович терпляче чекав. Гiсть вiв далi:

– Я знаю, що Вiра Томашевич зникла. І Мирослава… Напевне тому вона говорила з вами, ви ж – слiдчий Галушко?

– Колишнiй слiдчий.

– Байдуже! Але Мiра просила вас про допомогу?

Не дочекавшись вiдповiдi, промовив:

– Розумiете… це я, я винен у зникненнi Вiри! – i схилив голову на руки.

– Чому ви так вважаете? – запитав господар будинку.

– Я знаю Вiру Томашевич давно. З моменту ii переiзду до Киева. Я – художник, працюю у власнiй майстернi й iнодi – над декорацiями в мiському театрi. Я бачив Вiру на сценi, вона прекрасна. Ви повиннi, повиннi знайти ii!

Тарас Адамович ковтнув чаю. Знову подивився на свого спiврозмовника, запитав:

– Чому ви вважаете, що виннi у зникненнi дiвчини?

– Я запросив ii зустрiтися в Шато де Флер бiля розарiю.

Вона мала прийти туди пiсля виступу в Інтимному театрi. Однак… Я не дочекався ii. А потiм, наступного дня я дiзнався, що Вiра зникла, – вiн звiв на слiдчого сiрi печальнi очi.

– О котрiй мала б вiдбутися зустрiч?

– О дев’ятiй.

Виступ в Інтимному театрi – сьома вечора. Вiд Інтимного, що розташований на Хрещатику, 43 до мiського парку розваг Шато де Флер – з пiв години йти швидким кроком. Цiкаво, чи швидко ходять балерини? Дiвчина могла запiзнитися.

– Я прочекав ii до пiвночi.

Тарас Адамович здивовано звiв брови.

– Вона не з’явилась. Що ви робили далi?

– Зранку я був у театрi, хотiв зустрiти ii, спитати, що сталося, – пояснив художник. – Розумiете, я подумав, що вона… Що вона просто забула, чи ii запросив хтось iнший.

Тарас Адамович потер пiдборiддя, ще раз глянув на свого спiврозмовника.

– Що вам сказали в театрi?

– Що Вiра не прийшла на репетицiю.

– Це вас збентежило?

Художник сумно подивився кудись повз господаря будинку.

Ледь чутно прошепотiв:

– Збентежило? Нi, зовсiм нi, радше засмутило. Розумiете, я тодi не думав, що Вiра зникла. Я подумав, що вона просто не прийшла. Знайшла собi цiкавiшу компанiю. І… пропустила репетицiю.

Цю думку палко пiдтримали б у полiцii. Однак зараз вони були не в полiцii.

– Що було потiм?

Спiврозмовник Галушка прикрив очi.

– Я намагався не думати про неi. Викинути з голови.

– Вдалося?

– Не дуже. У театрi почали ширитись чутки.