Справа зниклої балерини

Тарас Адамович спокiйно кивнув i, повернувшись до тендiтноi сором’язливоi брюнетки в легенькiй суконцi поверх трико, що стояла поруч, запитав:

– Чи можу я дiзнатися ваше iм’я?

Бiлявка Бася примружила колючi очi й знову проказала:

– Ми всi не зобов’язанi говорити з паном…

– Тарасом Адамовичем Галушком, – злегка схилив голову колишнiй слiдчий. – А ви…? – обережно зазирнув в обличчя брюнетки.

– Яся, – прошепотiла вона. І повторила смiливiше:

– Я…Ярослава.

– Ярославо, ви знаете Вiру Томашевич?

Ярослава знала.

Вiра Томашевич була улюбленицею дружини хореографа, балерини Бронiслави Нiжинськоi. Ярослава хотiла танцювати, як Вiра. Майже невагомо, коли не тiльки глядач, але й хореограф, не помiчае павзи мiж рухами. Коли крок балерини уже е актом мистецтва.

– Ага, просто друга Кшесинська, – рiзко кинула Бася.

Ярослава почервонiла.

– У нас iнодi говорили, – пiсля павзи додала вона, – що якби Бронiслава вирiшила ставити «Лебедине озеро», Одетту-Одилiю вона вiддала б Вiрi.

«Лебедине озеро» Тарас Адамович бачив, хоч i пам’ятав дуже невиразно. Давня нiмецька легенда, яку переповiдали балерини мовою тiла. Гер Дитмар Бое якось писав йому, що в будь-якiй нiмецькiй легендi обов’язково мае бути свiй Зигфрид. Без нього вона – або не нiмецька, або не легенда.

– Киiв ще не бачив «Лебединого озера», – повiдомив Щербак.

– Хiба? – запитав Тарас Адамович.

– Тiльки уривки. Окремi сцени з балету. Та й то – у виконаннi гастролерiв.

Бiлявка Бася з викликом подивилась на нього.

– Ще побачить! – пообiцяла вона хтозна-кому.

Тарас Адамович усмiхнувся:

– Я теж подiляю вашу впевненiсть, що Одетта – Вiра Томашевич – мае знайтися. Особливо, якщо ви нам допоможете.

Бася скривилась, усiм своiм виглядом демонструючи, що мала на увазi зовсiм не те. Тарас Адамович подивився на третю дiвчину, на яку спершу не звернув увагу. Теж бiлявка, але не така яскрава, як Барбара. Невиразне личко, яке складно запам’ятати.

Вона вiдчула його погляд i звела на нього переляканi свiтлi очi.

– Коли ви востанне бачили Вiру Томашевич? – запитав Тарас Адамович, звертаючись до всiх трьох.

Вiдповiдi були рiзними. Бася рада була б не бачити нiколи, але зустрiла Томашевич на останнiй репетицii в театрi, за день до ii зникнення. За словами Басi, Вiра, як завжди, була нестерпною i нестабiльною.

– Тобто? – не зрозумiв Тарас Адамович.

Бася мовчала.