Справа зниклої балерини

І звучало прiзвище, яке вiн уже чув: «Назимов. Сергiй Назимов».

– Дiзнались щось цiкаве? – запитав Щербак уже на вулицi.

– Можливо.

Все вказувало на те, що потрiбно поговорити з офiцером. Балерини натякали на те, що вiн не пробачае зради.

– Вiн запальний, – хихотiла одна.

– А Вiра… не зважала на це, – додавала друга.

– Хiба вiн не дарував квiти тобi, Лiзi?

– Менi багато хто дарував квiти, я маю пам’ятати всiх?

– Назимова складно забути, – смiялись балерини.

Тарас Адамович подивився на свого супроводжувача.

– Олеже Іраклiйовичу, а що ви скажете про Назимова?

Обличчя Щербака перетворилося на маску.

– Офiцер, який не на фронтi? Та вiн бiльший актор, нiж усi, кого ви бачили сьогоднi в театрi, – й картинно вiдкинувши волосся з лоба, надiв капелюха.

Тарас Адамович повернувся до свого яблуневого обiйстя близько четвертоi години. Затишок саду обiйняв i поглинув його вiдразу, вiдгороджуючи вiд свiту, де яскравi, як метелики, балерини казали одна однiй щось отруйне, художники допомагали колишнiм слiдчим, а офiцери пiд час вiйни розважались у киiвських ресторанах.

Мiра вiдчинила хвiртку за пiв години, вiдстукала каблучками по дорiжцi до веранди, пiрнула в будинок, туди, де в кiмнатi з шафою та столом бiля вiкна чекала на неi Естер – стара друкарська машинка. Вона оселилася в цьому помешканнi ще за часiв дiда Тараса Адамовича, але iм’я iй дав теперiшнiй власник. З единою метою – аби це iм’я звучало в його домi.

VI. Три жмутики гiацинтiв

Черговий ранок упав бiлим осiннiм туманом на яблуневе обiйстя Тараса Адамовича.

Вiн прокинувся ранiше, нiж зазвичай, вийшов на веранду й завмер, милуючись прозорими кришталиками роси на травi. Гарно. Втягнув носом густе, ледь прохолодне повiтря, вщерть наповнюючи ним легенi. Видихнув, розiм’яв плечi.

На кухню повернувся, сповнений ранковоi бадьоростi, яку подарувало осiнне повiтря яблуневого саду. Такий настрiй потребував якихось змiн. Вiн вирiшив почати iх iз джезви.

Вiдставив бронзову, в якiй варив каву кiлька днiв поспiль, – спадок вiд дiда, i дiстав мiдну – ii подарували колеги.

З нею в нього склалися непростi стосунки: вона постiйно тьмянiла. Бронзова добре полiрувалась руками – цього було достатньо для збереження кольору. Мiдна вимагала бiльшоi уваги. Цього ранку вiн мав на неi час. Взяв з полички сiльницю, додав яблучного оцту. Помiшуючи розчин, обережно додав борошна. Минулого разу чистив джезву лимоном та сiллю.