Справа зниклої балерини

Результат був дивовижний, хоч i нетривкий. Сумiш з борошна, оцту та солi нанiс на поверхню джезви. Тепер варто почекати, хай дiе.

Вийшов у сад, зiбрав зi ще вологоi трави опалi червонобокi яблука, поставив кошик на верандi. Треба буде порiзати iх якнайшвидше – побитi боки за двi-три години зiпсують плоди. Яблучне варення з фруктiв, що впали самi, завжди мало особливий смак – з ноткою солодкоi перестиглостi. Сильвестр Григорович не вiдчував цю нотку, але можна запропонувати порiвняти два види варення Мiрi.

Дiвчина прийде по обiдi, як завжди сповнена рiшучостi й тривожних думок. З кожним днем, що минае без звiстки про сестру, рiшучiсть ii стае виразнiшою, а тривожнi думки нестерпними. Вiн вiдчував це, коли вона, не мигаючи дивилася на нього своiми бездонними синiми очима. Днi тягнуться повiльно, важке полуденне повiтря застигае мiж будинками й примушуе людей рухатися не поспiшаючи. І здаеться, думки так само повiльно, як мухи в злегка загустiлому медi, повзають у його головi.

Потрiбно вiдвiдати Інтимний театр, оглянути iнтер’ер, знайти танцiвницю, яку Мiра бачила в день зникнення сестри.

Варто було б вiдшукати Сергiя Назимова в ресторанi чи на службi, розпитати в нього про стосунки з Вiрою Томашевич. Незайвим буде повернутися до розшуковоi частини й з’ясувати, чи прiзвище Досковського раптово не спливало у звiтах слiдчих останнiм часом. Треба зустрiтися з дружиною балетмейстера Бронiславою Нiжинськоi та розпитати в неi про конфлiкти Вiри з iншими балеринами.

Пройтися б у «Семаденi», прогулятися б до Шато де Флер. А може, поговорити з курсистками, подругами Мiри? Чи не тому Вiру Томашевич нiхто не може знайти вже майже десять днiв, бо вона сама не хоче бути знайденою? Надто багато запитань. Щоби отримати вiдповiдi, потрiбно платити найдорожчим – часом.

Тарас Адамович зiтхнув i взявся чистити джезву. Обмив ii пiд холодною водою, витер чистим рушником з льону, який тримав на кухнi заради неi. Вибаглива посудина. Вiдмiряв три ложки кави, залив водою, поставив у пiсок.

Опустився на стiлець, поринув у думки. Отямився, аж коли пар над темною поверхнею кави сповiстив, що напiй варто помiшати. Дав йому ще трохи часу розкрити аромат, вiдтак винiс джезву на веранду, яку потрохи починало заливати сонцем.

Сховався з непрочитаними листами в затiнку, зробив ковток. Кава в блискучiй джезвi завжди iнша – наповнена вдячнiстю, ароматнiша. Вона не потребуе нi цукру, нi вершкiв, прекрасна у своiй чорнотi.